Для суспільства, що страждає на затримку росту, чи не кожна перекладена книжка — як необхідний для виходу з кризи вітамін.

На початку 1980-х Микола Рябчук мав статус кращого з наймолодших творців оповідань.

Що собою являє Рябчук-прозаїк, стало зрозумілим, коли вийшла збірка усіх його оповідань: «Деінде, тільки не тут» — книжка, що безсумнівно лишиться в історії сучасного письменства, на відміну від десятків і десятків творів модних нині літератів.

2001 року в Америці вийшла книжка Джона Елдреджа «Ди­ке серце. Таємниця чоловічої душі», і невдовзі кількість проданих примірників перевищила мільйон. У західному письменстві почався бум літератури, що «досліджувала» інакшість жінки інформаційної доби та несподівані форми стосунків з чоловіками під

Весь 12томовий проект «Історія української літератури», що його здійснює Інститут літератури Академії наук, і де вийшов другий том, – із тих видань, про які багато не скажеш. Головна оцінка – це мусить бути в історії кожної літератури, як аудит попереднього знання про власне письменство.

Перші дві книжки Ірини Котлобулатової «Львів на фотографії» (2006; 2011) були дослідженням початків та становлення львівського світлярства й, відповідно, візуальною історією міського повсякдення від середини ХІХ до початку ХХ століть. У нинішній третій книжці обидва пріоритети відходять на другий план, і вона постає такою собі ілюстрованою енциклопедією львівської еліти.

Книжка «Князі Острозькі» — чергове дослідження аристократичних родів України від українсько-литовського видавництва «Балтія-Друк». Перше — «Князі Радзивіли» (рецензію дивіться в «УМ» від 07.08.2013) — посіла друге місце у своїй номінації в рейтинґу-2013. Теперішня новинка здобулася на Ґран-прі.

Досліджень iз Римської історії — чимала бібліотека. Не диво: сучасна європейська цивілізація — принаймні політична — бере початки саме у римських реформах. Переоцінка античності неоднораз помітно впливала на філософію й навіть на літературу.

«Аеропорт» написав воєнний кореспондент американської газети Los Angeles Times Сергій Лойко по тому, як потрапив до зони буття/небуття, коли «після десяти місяців війни, попри численні перемир’я, Краснокам’янський аеропорт лишався тією самою зяючою воронкою смерті».

Воєнної фотографії в Україні досі не було — добрий знак відсутності об’єкта зйомки. Росія імплантувала нам цей злоякісний об’єкт. З’явилися воєнні фотокори (окрім тих поодиноких, що таки знімкували у далеких гарячих точках); з’явилися світлини-символи. І безліч фотосвідчень-звинувачень.