Якось Микола Рябчук подарував щойно видану новинку зі словами: «Мабуть, моя найкраща книжка».

Щороку в Америці виробляють під сотню телесеріалів (чи більше?).

Актуалізація класичної літератури, до знемоги обкуреної шкільним (та й академічним) опіумом, — чи не головна стратегічна ланка живлення культури читання.

Свого часу з читацького графіку випала книжка Миколи Рябчука «Від «хаосу» до «стабільності»: хроніка авторитарної консолідації» (К.: К.І.С., 2012).

Найяскравішою подією літературного сезону-2008 стала книжка Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів» (К.: Факт). Її читали всі, включно з академіками літератури. У тодішньому Всеукраїнському рейтинґу «роман-посібник» був першим.

Роман-виживання для всієї сім’ї, включно зі Спілкою письменників

Фотоальбом Василя Пилип’юка «Світлопис душі» (Л.: Каменяр) — його 99-та книжка. Авжеж, попри цілком адекватні мистецькі лаври-статуси, він залишається журналістом.

Колись, у 1980-ті, був такий спостережливий критик — Ярослав Мельник, — що непомильно вирізнив у потоці нікому не відомих початківців імена майбутніх зірок: Ігоря Римарука, Василя Герасим’юка, Марії Матіос.

Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» випустило книжку: Сергій Лойко «Аеропорт у фотографіях і текстах». Як-то кажуть, знайдіть відмінності з минулорічним гітом — однойменним романом того ж автора (Аеропорт. — К.: Брайт Стар Паблішинґ).