Попри те, що депутатів, обраних в одномандатних округах, вкотре «ламають через коліно» (почалося це ще тоді, коли на початку каденції нинішнього скликання ВР чи не сотню таких кадрів, буквально «затискаючи пальці у дверях», «приєднали» до пропрезидентської більшості), примушуючи голосувати за закон про стовідсотково пропорційні вибори до парламенту, серед них усе-таки залишилися ті, хто не побоявся вголос висловити свою позицію. Учора четверо нардепів вийшли з депутатської групи «Народовладдя», яку очолює Богдан Губський (тепер у її складi 18 «багнетiв»). Василь Гаврилюк, Орест Климпуш, Олексій Козаченко та Володимир Шкляр таким чином показали, що обурені поведінкою фракції, яка не підтримала їхню пропозицію про неприйнятність голосування за «пропорційний» законопроект.

Здається, з того 1999-го минула ціла епоха. Україна — загартована «касетним» та іншими скандалами, пропущена через нове осмислення демократії, патріотизму й опозиційності, кийки правоохоронців та грати СІЗО, і все ж обдарована надією на краще, — Україна змінилася. Часто думається: а що було б, якби тоді, в «наметовому» 2001 році, і тепер, у «політреформеному» та виборному 2004-му, був живий В'ячеслав Чорновіл? Напевне, було б по-іншому. Але історія не має умовного способу, а шлях до втілення цих сподівань перекрив КамАЗ. 25 березня 1999 року в нього врізалася біла «Тойота», на правому передньому сидінні якої після відвідин Кіровограда дрімав лідер уже розколотого Народного руху.

На теоретичному рівні в нас усе в порядку: ми знаємо, що повинні відчувати гордість за Закон «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Принаймні нас у цьому переконують ідеологи пенсійної реформи — невтомно й енергійно. А от якщо спуститися з небес на землю, стає ніяково: 80 відсотків українців так і не стали багатшими. Зате стали нещаснішими, адже їхні сподівання на покращення життя не виправдалися. Пенсіонери чекали грошей, багато грошей після перерахунку. Їм марилися пенсії на рівні ну хоча б прожиткового мінімуму. Держава розщедрилася на жалюгідні 4,2 відсотка. При цьому держава не вважає себе винною, так само, як і не вважає, що когось ошукала. Мовляв, люди добрі, подивіться, що в світі робиться: ніде — ні в Казахстані, ні в Молдові, ні в Прибалтиці, — здійснюючи пенсійну реформу, не перераховували вже призначені пенсії, залишивши літніх людей наодинці з їхніми інтересами. А в нас перераховують, хоч на кілька відсотків...

Чималий хлопчик — вагою 4,250 кг, — якого Віктор Ющенко хоче назвати Тарасом, народився в ніч на 25 березня у віденській лікарні. Дружина лідера «Нашої України» Катерина Ющенко-Чумаченко під час вагітності обстежувалася в Україні, а от народжувати вирішила на Заході: після 40 років зростає ризик для породіллі та немовляти, а у Відні медицина потужніша за вітчизняну.

У тій атмосфері, яка панувала вчора в кулуарах Верховної Ради, мабуть, можна було вішати сокиру — напруга, що витала в повітрі, точно не дала б їй упасти. А все через закон про вибори народних депутатів. Як уже не раз розповідала «УМ», без ухвалення й підписання Президентом цього законодавчого акту, згідно з яким вибори до парламенту відбуватимуться лише за партійними списками, ліва частина сесійної зали нізащо не проголосує за внесення змін до Конституції. Натомість абсолютна більшість мажоритарників просто криком кричить (переважно в душі) про те, що приймати такий закон — означає порушувати їхні права і права їхніх виборців, що пропорційна система недосконала, що... аргументів у «одномандатних» парламентаріїв не бракує. Але при цьому вони, бідолахи, безперечно, проголосують за стовідсотково пропорційний законопроект. А куди подітися, якщо Папа наказали? Натомість опозиція (йдеться про «Нашу Україну» та БЮТі), яка давно й послідовно виступає за перехід на «пропорційку», у цьому випадку чудово розуміє, що прагнення «більшовицьких» керівників якомога швидше «протиснути» виборчий законопроект продиктоване лише наказом зверху, бо з якихось невідомих і незбагненних причин Банковій не терпиться проштовхнути політичну реформу «тут і тепер», ну от просто негайно.

Він брав пряму й опосередковану участь у низці державних переворотів. Його компанії й фонди висмоктували й висмоктують ресурси з країн «третього світу», перетворюючи їх на злиденні колонії США». Останній його проект — «Наш президент — Віктор Ющенко». Привести «месію» до влади американський спекулянт планує за допомогою «каштанової революції» на кшталт «революції троянд» у Грузії, якою він дуже «пишається».

Ще у далеких 70-х роках минулого століття інтелектуальний тренерський дует Лобановський — Базилевич, розмовляючи про футбол, використовував театральну та загалом мистецьку лексику. Сьогодні до подібних екскурсів вдаються чимало фахівців. І це не повинно когось дивувати. Скажімо, суто музична фраза: ансамбль — це група гравців, які талановито володіють інструментом та мають єдиний погляд на відтворення твору з диригентом. У кого є ще сумніви, що це стосується й футболу? Тим більш цікаво, яким бачить черговий крок до створення національного оркестру-збірної її тренер-диригент Олег Блохін. Напередодні товариського матчу з македонцями, який відбудеться 31 березня у Скоп'є, наставник «синьо-жовтих» оголосив список кандидатів для другого в цьому році виходу на «сцену». Нагадаємо, що під керівництвом Блохіна збірна ще жодного разу не вигравала. Ось кого покликано перервати неприємну тенденцію.

Улітку кияни стануть свідками досить незвичного для них дійства, адже вулицями нашої столиці мандруватиме олімпійський вогонь, який завдяки компаніїї «Coca-Cola» понесуть обрані щасливчики — від титулованих спортсменів до звичайних людей, які своїм життєвим настроєм та вчинками є справжнім прикладом для всіх громадян України. Уже потроху визначаються учасники цієї естафети. Так, стало відомо, що на Оксану Цигульову, срібну медалістку сіднейської Олімпіади у стрибках на батуті, володарку багатьох інших нагород — від чемпіонки СРСР до чемпіонки світу й Європи, вже покладено таку унікальну й водночас відповідальну місію.

НАК «Нафтогаз України» та Харківська облдержадміністрація вже вкотре продемонстрували своє вміння домовлятися у справі, що входить до кола їхніх спільних інтересів. Нещодавно компанія-монополіст і облдержадміністрація одного з найбільших газодобувних регіонів країни провели спільну колегію. Основний її підсумок доволі оптимістичний: колишні протиріччя і навіть мінуси в теперішній роботі не послаблять тандем партнерів, приречених на співпрацю.

Населення із задоволенням сплачувало б за комунальні послуги, якби їх якість суттєво підвищилась, якби в кожній квартирі встановили лічильники води, газу та електроенергії, і, звичайно, у разі підвищення доходів. Таких висновків дійшли спеціалісти з Головного контрольно-ревізійного управління України, провівши опитування населення в ході ревізії житлово-комунального господарства.