За все своє життя Джером Девід Селінджер дав єдине інтерв’ю — шістнадцятирічній дівчинці для її шкільної газети. За останні сорок років він не оприлюднив ані рядка. Але при цьому він залишається автором, що користується шаленою популярністю і неослабною увагою, причому не лише у Сполучених Штатах. Прижиттєво долучений до сонму класиків і геніїв, він прагнув лише одного — щоб його залишили у спокої.
«А я стою на самому краєчку скелі, над прірвою... І моя справа — ловити дітлахів, щоб вони не зірвалися у прірву. Ось і вся моя робота. Стерегти дітей над прірвою у житі...» Джером Девід Селінджер любив дітей. Як і герой його знаменитої повісті Голден Колфілд. А дорослих терпіти не міг... Утім, якщо нам цікава передусім творчість Селінджера, а не він персонально, то в Америці загадкова фігура письменника–самітника вже багато років не лишає у спокої біографів, журналістів і просто читачів. Вони обожнюють Селінджера і водночас розуміють, що все, написане ним, — це «записки божевільного».
На жаль, усе, чим може задовольнитися сьогодні читацька цікавість про письменника, — це спогади Джойс Мейнард та дочки Селінджера Маргарет. Для них, та й для усього світу, сьогодні він — просто душевнохворий. Але це не завадило йому бути генієм.

Із 1 січня в Словаччині запроваджено в готівковий обіг спільну європейську валюту — євро. Те, що Словаччина першою з країн колишнього радянського блоку і першою з Вишеградської четвірки виконала всі вимоги щодо приєднання до єврозони, є певною сенсацією. Як «темна конячка», яка взагалі з великими зусиллями пройшла через двері ЄС у порівнянні з її більш перспективними партнерами, спромоглася дістатися мети першою?

Сьомого січня о 7 годині 44 хвилини, коли православні християни святкували Різдво, Російська Федерація зупинила подачу газу на станції «Суджа». Таким чином наш північний сусід не тільки перекрив вентиль Україні, а й перерізав газогін до більшості західноєвропейських країн. Офіційно «Газпром» одразу ж відхрестився від своїх дій й оперативно звинуватив у цьому... нашу державу. Риторику використовували традиційну: мовляв, Україна — транзитер ненадійний і нині завзято «тирить» європейський газ в особливо великих розмірах.

Алхіміки вважали, що філософський камінь створений за допомогою вогню та води, водночас складається з мінералу, що містить «живе» і «рослинне» начало. На думку древніх мудреців, він володіє не лише плоттю, а й духом. Розглядати його як буденну, просту річ не можна, бо філософський камінь здатний принести своєму володареві Божественну могутність. Йому під силу перетворювати не лише звичайний метал на золото, а й людину міняти духовно, відкриваючи їй шлях до істинної досконалості. Як же нам, що потонули в нескінченних чварах та політичній мімікрії, бракує сьогодні саме цієї дивовижної «дрібнички»! А може, прадавній артефакт дійсно існує і його варто пошукати хоча б новорічними днями, коли особливо легко віриться в диво? По компетентну пораду «УМ» звернулася до директора фестивалю фантастики «Зоряний міст», доцента Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Миколи Макаровського. Він не просто знає про філософський камінь усе, а й володіє ним на практиці.

Молодому «спортивно–сімейному» міністру Юрієві Павленку не бракує красномовства та енергійності — до цього зобов’язує «фронт роботи» у його відомстві. У амбіційного політика й плани відповідні — перетворити українців на спортсменів, побудувати у кожному райцентрі басейн, здобути золоту медаль на «зимовій» Олімпіаді у Ванкувері.
Міністр у справах сім’ї, молоді та спорту запевняє, що в Україні подолано дитячу безпритульність, а немовлята для усиновлення — справжній дефіцит. Про планів громаддя і перепони у спорті, благородні починання у захисті дітей–сиріт і про фізкультуру без жертв — про все це Юрій Павленко розповів «Україні молодій».

З Олексієм Сокирком ми зустрілися на історичному Подолі в кав’ярні Театр Кави. Говоримо про історичні події й про те, як вони сприймаються у суспільстві. Спочатку з’ясовуємо, як наш співрозмовник бачить громадянську релігію сучасної України: як усе ще радянську, як проросійську (російську — імперську), як усе–таки українську, як еклектичну, ніяку?