«Стояти на місці! Карний розшук!» — із такої «психічної атаки» починала знайомство з земляками «бригада» з шістьох кременчужан віком від 32 до 40 років. До її складу входили двоє таксистів–приватників, які на своїх «Деу» та «Жигулях» возили несправжніх «оперів» на специфічні «завдання». Решта виконувала ролі бойовиків, точніше, грабіжників (троє з них уже мали «відсидки» саме за ці навички). Як і належить «розшуковцям», діяли вони в цивільному одязі. Задля «переконливості» тикали під ніс ошелешеному громадянину службове посвідчення, видане таким собі «Комітетом з боротьби з організованою злочинністю».

Обидві ініціативи — про відзначення 1950–ї річниці хрещення та поширення християнства на українських землях від апостола Андрія Первозванного, а також відзначення 1150–річчя заснування Київської митрополії та Хрещення Русі часів князя Аскольда — належать народному депутату, члену Комітету з питань культури і духовності Петру Ющенку.

Днями завершився пітчинг кінопроектів, який підсумував конкурс на отримання державного фінансування у 2012–2013 роках. Хоча й нині далеко не всі проекти, які виграли попереднє змагання на держпідтримку, отримали заявлені кошти, надії вітчизняних кінематографістів на цей конкурс виявилися досить високими.

25 літрів пива, чотири пляшки горілки, три — віскі, по пляшці самогонки, коньяку та карпатського бальзаму, — такі ставки в літературному «алкототалізаторі», що розігрувався в соціальних мережах минулого тижня, зробили читачі за перемогу романа Тараса Антиповича «Хронос» у конкурсі «Книга року Бі–Бі–Сі». «Роман Антиповича відкриває начебто нову нішу, нові можливості сучасної української літератури, він особливий, — коментує Михайло Бриних, письменник і літкритик. — Усі інші претенденти на «Книгу року Бі–Бі–Сі» — просто хороші тексти. І треба було відчути різницю між визначальним текстом і просто хорошим». Журі ж мало інакшу думку. Переможцем названо дитячий роман «Сині води» 74–річного одеського письменника Володимира Рутківського.

Окрім перелічених, до п’ятірки фіналістів потрапили «Подорож з Мамайотою» Артема Чапая, «Нариси бурси» Антона Санченка та «Бора» Галини Вдовиченко.

Рецензувати посмертний твір автора, який трагічно відійшов, під усіма зрозумілими оглядами важко. Та оскільки «Ефіопська Січ» Василя Кожелянка стала подією літературного сезону — не випадає сховатися навіть за коректною формулою «або добре, або нічого».

Березень, а також осінь наступного року, за східним календарем – року Чорного Дракона, будуть важкими для країни, пророкує голова Спілки астрологів України Олена Калантарова. Ми побачимо без прикрас плоди реформ і Євро–2012. «Велика небезпека, що захід не окупиться», — передбачає пані Калантарова.

Коли я була школяркою, а мій брат ще ходив до дитячого садочка, до нас щороку приходив справжній Дід Мороз! Ми декламували новорічні віршики, брат соромився і ховався за мамину спідницю. І, звісно, найбільше зацікавлення у нас викликав великий мішок, з якого дід витягував справжні дива — кульок мандаринів, шоколадні цукерки, светрик (яке розчарування) чи іграшку. Пізніше ми зрозумiли, що то до нас приходив перевдягнений дядя Коля, наш сусіда. А наш тато потім перевдягався у той же костюм і ходив вітати «дядьКолiних» дітей. Попри те, відчуття новорічної казки залишається зі мною дотепер.

А Володимир Данилець виконує пісню зі свого дебютного альбому. «Випустити свій альбом для мене — це мрія дитинства. Скоро він вийде у світ. І одну з пісень, з найкращими побажаннями, я виконаю спеціально для глядачів Першого Національного», — каже артист.

Перший експонат виставки з такою назвою, звісно ж, — ялинка, на  гілках  якої — справжні шишки, целулоїдні та гумові дитячі іграшки, яблука, горіхи, іграшки–саморобки та залишки фабричних дореволюційних іграшок. Так прикрашали новорічні деревця після зняття заборони на різдвяну ялинку у 30–х роках ХХ століття.