На його полотнах яріє боротьба: руху й непорушності, поступу й застиглості, сили бажань і байдужості. Кольори настільки чисті, що відлунюють звуками. «У кожному своєму творові стараюся шукати музики, — зізнавався Новаківський. — Під час малювання чую цілі симфонії». Темпераментний колорист легко прищеплював на українському грунті нові ідеї. Коли на Краківській виставці 1911 року митрополит Андрей Шептицький побачив харизматичні картини Новаківського, зокрема, його автопортрет у вишитій сорочці, то відчув: ось хто очолить Академію мистецтв.

Коли узяти на віру афоризм про те, що кожен прозаїк усе життя пише одну й ту саму книжку, то для поетів формула буде ще простіша: все життя пишуть щоденник. Поетичні збірки різняться між собою мало, бо укладаються зазвичай не під якусь тему–ідею, а суто календарно: все, що написалося поміж двома книжками. Та вірші фіксують не зовнішні події, а сплески внутрішніх реакцій на них. Дуже часто буває, що амплітуда якогось підсвідомого викиду настільки широка, що мимохіть підпорядковує собі тональність цілої збірки. Принаймні, для поезії Тараса Федюка — це правило.

Війна зі зброєю й без неї, війна навколо і всередині нас, реальна і віртуальна; війна, яка починається від народження — у новому романі Сергія Пантюка «Війна і ми» (К.: Ярославів Вал, 2012).

Минулого року, представляючи у Черкасах проект «Тарас», режисер Сергій Проскурня змалював такий план народження цього масштабного театрального твору: періодично глядачам будуть презентовані окремі епізоди майбутнього епосу, а прем’єра фінального варіанта шестигодинної вистави з двома антрактами відбудеться у 2014 році. Поки що робота над спектаклем за тетралогією Богдана Стельмаха «Тарас» у Черкаському драматичному театрі імені Шевченка триває без форс–мажорів та запізнень. Минулого року Проскурня показав останню частину спектаклю, «Тарас. Слава», наступного — театр готуватиме дві перші частини, «Доля» та «Безталання». А минулої суботи у Черкаському театрі показували епізод «Тарас. Слова». У цій частині йдеться про період Кирило–Мефодіївського товариства, тут поряд із Шевченком — Пантелеймон Куліш, Михайло Костомаров, Варвара Рєпніна, а завершується вона доносом Олексія Петрова, після якого Шевченка розподіляють рядовим у Оренбурзький корпус.

Нещодавно Україна подала до штаб–квартири ЮНЕСКО заявку на включення до Списку всесвітньої спадщини руїн древнього Херсонесу та дерев’яних церков Карпатського регіону. Подання щодо храмів готувалося спільно з Польщею (по вісім пам’яток від кожної країни). Незважаючи на «прописку», всі церкви по обидва боки кордону є українськими, отож їх у список ЮНЕСКО подають під автентичною назвою tserkva. Загалом у списку цієї поважної організації прийнято вживати нейтральне слово churches (з англійської — знову ж, «церква»), єдиний виняток — норвезька «ставкірха»...

Остаточне рішення ЮНЕСКО ухвалить у 2013 році. Відповідаючи на запитання про можливих конкурентів у боротьбі за місце у списку, Василь Слободян, один із авторів подання, провідний науковий співробітник інституту «Укрзахідпроектреставрація», каже: «Той же Херсонес хіба не конкурент?.. Важко уявити, щоб ЮНЕСКО включила у список відразу два об’єкти з однієї країни».

Ім’я Олександра Волкова — колишнього «директора парламенту» часів Президента Кучми, екс–лідера виборчого блоку «КУЧМА» — нині часто звучить на Сумщині. Адже киянин Волков нині курирує обласну партійну організацію ВО «Батьківщина», і активність знаного «кучміста» в регіоні зросла. Він присутній на звітно–виборчій конференції сумського відділення Всеукраїнської організації ветеранів Великої Вітчизняної війни. Він обіцяє допомогти у вирішенні проблем міському центру еколого–натуралістичної творчості. Він закликає політиків об’єднувати зусилля до цьогорічної виборчої кампанії та узгоджувати єдиних кандидатів у мажоритарних округах. Він через листівки закликає: «Юлі — волю!» Саме поява в мережі інтернет цих листівок привернула до «сумського» Волкова увагу всієї політизованої України.

Резонансну земельну ділянку на Пейзажній алеї — з унікальним мозаїчним ландшафтним парком, дитячою гіркою, фонтаном, лавками–«звірятами» та багатьма іншими цікавинками — знову передали Міністерству закордонних справ, яке вже кілька років горить бажанням поселити своїх працівників на мальовничому пагорбі. Чиновники хочуть звести тут паркінг і «висотку», а кияни невтомно відстоюють неповторний ландшафт, дитмайданчик і власний спокій. Проте вчора терези Феміди схилилися на бік посадовців.

23 лютого, на День захисника Вітчизни (російської), у Москві з помпою, за участі президента РФ Дмитра Медведєва та військовослужбовців, які влітку 2008 року брали участь у бойових діях на території Грузії, відбулася прем’єра фільму «Серпень. Восьмого» («Август. Восьмого»). Стрічку знято на кошти російського Фонду підтримки кіно — як зазначив його голова Сергій Толстиков, «ішлося, по суті, про державне замовлення».

У Грузії цю картину режисера Джаніка Файзієва розцінили однозначно — як російську пропаганду, спрямовану на внутрішнього споживача. Після обурених виступів грузинської діаспори «Серпень. Восьмого» зняли з прокату в Азербайджані та Молдові. А днями з’явилася інформація, що у відповідь на заклики Всеукраїнського громадського об’єднання «Георгія» та ВО «Свобода» Міністерство культури заборонило прокат цього фільму і в Україні — як такого, що розпалює міжнаціональну ворожнечу і є антигрузинським за змістом.

Проте невдовзі Мінкульт поширив прес–реліз, у якому стверджується, що інформація про заборону прокату кінострічки не відповідає дійсності — просто тому, що дер­жавного посвідчення на право його розповсюдження і демонстрування на території України ще не встигли видати. Оскільки дистриб’юторська компанія, яка має намір здійснити прокат цієї стрічки, звернулася по дозвіл тільки 28 лютого, а на розгляд заявки відведено від 10 до 25 днів.

На думку першого заступника голови Держагентства України з питань кіно Сергія Сьомкіна, чутки про нібито заборону були лише «вдалим піар–ходом дистриб’юторів для підвищення популярності фільму». І з огляду на те, як зарясніли форуми відповідного спрямування (а також видання на кшталт газети «Кримская правда») повідомленнями про заборону «в угоду бандєровцам і Саакашвілі» «прекрасного правдивого фільму, який необхідно переглянути», у цих підозрах є зерно істини. Недарма ж продюсер «Серпня» і генеральний директор компанії «Главкіно» Ілля Бачурін після російської прем’єри задоволено відзначив: «Ми знаємо, що фільм викликав дуже неоднозначну оцінку серед глядачів. І найбільше нас тішить те, що він нікого не залишає байдужим!»

Позавчора 47–й чемпіонат світу в німецькому Рупольдингу вже став історією. Почавши його доволі оптимістично — з «бронзи» Вікторії Семеренко у спринті, наша біатлонна збірна не змогла підтримати заспів. Сподівання на ще одну медаль у «синьо–жовтих» пов’язувалися фактично лише із жіночою естафетою. І українки в суботу були близькими до п’єдесталу, але пристойних фізичних кондицій сестер Семеренко виявилося замало для загального успіху.