Позавчора працівники Інтерполу затримали колишнього «губернатора» Харківщини Арсена Авакова. Сталося це в італійському місті Фрозіноне за 80 км від Риму. «В оперативному порядку телефоном нам підтвердили цю інформацію. Чекаємо офіційної інформації з подробицями від колег з Інтерполу, — повідомив учора речник МВС України Володимир Поліщук. — У даний час українське бюро Інтерполу готує необхідні документи для харківського УБОЗу, який був ініціатором оголошення в міжнародний розшук Авакова, та прокуратури з метою його екстрадиції. Тривалість процедури екстрадиції залежить від того, як спрацюють українські та італійські компетентні органи, а також якою буде позиція самого Авакова та його адвокатів».

У дніпропетровському політикумі — гучна сенсація. Причому безпосередньо у середовищі керівної і спрямовуючої в області Партії регіонів. Щойно стало відомо про те, що звільнено з посади і навіть виключено з лав Партії регіонів заступницю голови облради Вікторію Шилову. Підстава — «за антисемітські та ксенофобські висловлювання». Що конкретно тут мається на увазі, регіонали не розтлумачують. Проте навряд чи хтось на Дніпропетровщині всерйоз сприймає таке формулювання. Бо всі розуміють, що «антисемітські та ксенофобські висловлювання» — це всього–на–всього невдале прикриття справжньої причини невдоволення напрочуд активною Шиловою, яка розпочала власну гру і мітить на депутатське крiсло в майбутньому парламенті.

Позавчора, напередодні Дня театру, в Києві вручали ювілейну «Київську пектораль». Мистецька премія, заснована двадцять років тому Головним управлінням культури Києва та столичним відділенням Спілки театральних діячів, є найстаршою на пострадянській території театральною відзнакою. Визначаючись iз переможцями у чотирнадцяти номінаціях, експерти та оргкомітет обирають також лауреатів номінації «За вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва». Цього року почесними лауреатами «Пекторалі» стали Анатолій Решетніков та Олексій Кондратенко; грамоти від міського управління культури отримали Олексій Кондратенко та Микола Рушковський.

«Відкритий лист до Пшонки», опублікований «Україною молодою» (номер 9 за 19.01.2012 року), викликав чималий резонанс. Ще б пак — дев’ятеро доволі відомих у Дніпродзержинську людей звернулися до Генпрокурора зі звичайним, а з іншого боку, красномовним, запитом, реакція на який, на переконання підписантів, однозначно засвідчила б, чи ця поважна структура послуговується винятково законом, чи є просто зброєю для політичних розправ iз невгодними нинішньому правлячому режиму в Україні. Адже з самого початку «Відкритого листа» всі акценти розставлялися однозначно: «Вікторе Павловичу! Спостерігаючи за діями установи, яку Ви очолюєте і яка намагається поновити карні справи проти людей не з провладної команди, незважаючи на термін давності, ми дійшли висновку, що навряд чи можна сподіватися на досягнення торжества права в Україні. А якщо Ви і працівники прокуратури вважаєте свої дії правильними, пропонуємо задля справедливості поновити перегляд і розслідування давніх карних справ В. Ф. Януковича, позаяк у них по сьогодні дуже багато нез’ясованих обставин». Отож питання до Генпрокурора ставилися цілком конкретні: «з’ясувати, хто і на яких підставах скоротив для В. Ф. Януковича термін перебування за ґратами за тяжкими статтями Кримінального кодексу», «з’ясувати, де і коли В. Ф. Янукович здобув середню і вищу освіти і високі наукові звання; де, коли і що він викладав перед отриманням звання професора», «з’ясувати, яким чином привласнені заповідні території Межигір’я, за які кошти здійснюється його забудова», «з’ясувати законність відміни Конституційним Судом конституційної реформи 2004 року, а також хто несе відповідальність за зміну конституційного устрою в країні» і так далі в такому ж дусі.

Відповідь на звернення надійшла досить швидко. Щоправда, не безпосередньо від пана Пшонки, якому воно адресоване, а чомусь від заступника начальника управління — начальника відділу захисту конституційних прав і свобод громадян Р. Романчука. Сам же текст відповіді й узагалі вражає настільки, що справді якісь інші слова для її оцінки, окрім лайливих, тут підібрати складно: «У листі Вами не наведено порушень закону та конкретні відомості, — йдеться у тiй вiдповiдi, — що унеможливлює проведення перевірки». Ось так — не більше й не менше. Виявляється, пересічні громадяни повинні «наводити порушення закону», і тільки тоді проведення перевірки Генпрокуратурою стане можливим. Та й чи не конкретні відомості наводяться авторами «Відкритого листа» хоча б у вищенаведеному переліку поставлених на розгляд паном Пшонкою запитань?

Аби розставити всі крапки над «і», кореспондент «УМ» зустрівся з одним з авторів цього звернення, 57–річним інвалідом війни в Афганістані Костянтином Писаренком.

Зенітний ракетно–гарматний комплекс «Тунгуска» — бо­йове дітище кращих військово–інженерних умів 70–х років, яке у незначній кількості одиниць лишилося Україні в спадок від Радянського Союзу. Влітку цей комплекс стоятиме на варті Євро–2012. А минулого тижня українські військові покликали журналістів на Чернігівщину, аби довести: незважаючи на те, що Росія хоче замінити цю машину на сучаснішу, у наших «Тунгусок» порох у снарядах не відсирів. І небо над українськими стадіонами, мовляв, буде мирним. За задумом влади, «Тунгуски» поставлять на варті спокою вболівальників під Харковом, Донецьком та Києвом. Основне завдання — збивати літаки та вертольоти, які можуть викрасти терористи на якомусь з аеродромів України (якщо, звичайно, вони матимуть такий задум і злетіти їм вдасться).

Після стрільб контрактники отримали від начальства оцінку «добре». Вони у захваті від «Тунгусок», які, між іншим, добре показали себе у Чечні, і обіцяють: у разі чого, не підведуть.

Чотиримісячний Ванюша, який народився в Миколаєві без обох рук і однієї ніжки, відтепер буде виховуватися у великій родині буковинського священнослужителя. Отець Михайло, настоятель Свято–Вознесенського Банченського чоловічого монастиря, що неподалік Чернівців, каже, що всі 300 його дітей iз нетерпінням чекають його удома разом з Іванком.

Більшість українських випускників після отримання атестату зрілості все ж прагне навчатися далі. Тих, хто одразу шукає роботу, лише 1,5 відсотка. Про це свідчать дані соціологічного опитування, проведеного компанією Research& Branding Group у 2011 році. «Молодь все–таки орієнтована на отримання освіти, що є загальносвітовою тенденцією», — каже завідувач відділу економіки праці Інституту демографії та соціальних досліджень іменіПтухи Лариса Лісогор. Проте наявність диплома не є гарантією високооплачуваної роботи й успіху на професійній ниві. У ВНЗ студентам викладають теоретичні знання з тієї чи іншої сфери діяльності, в той час як роботодавці вимагають практичного досвіду від молодого фахівця. До того ж, за словами Лариси Лісогор, можливості працевлаштування залежать ще й від того, який навчальний заклад закінчив випускник. Тож навіть якщо батьки п’ять років платили за навчання свого чада у приватному виші з сумнівною репутацією, не варто дивуватися, що такий дипломований «фахівець» може опинитися за касовим апаратом у супермаркеті, а не на хорошому місці в престижній фірмі.

Поки в Києві обговорювали закриття Центру візуальної культури при Могилянці, 22 березня у Харкові при університеті ім. Каразіна відкрили осередок сучасного мистецтва ЄрміловЦентр. Відкрили вишукано — під завихрений джаз Єфіма Чупахіна та Acoustic Quartet і без нудних офіційних промов «батьків міста»: харківський мер Геннадій Кернес обіцяв «поблагословити» і вже чиновники з мерії топталися під порогом, але шеф не приїхав, тож і підлеглі не схотіли світитися. А ректор ХНУ тим часом був на колегії Міносвіти у Києві. Зате кількість важливих арт–діячів на квадратний метр ЄрміловЦентру перевищувала «санітарні норми»: у Харків прибули директор ПінчукАртЦентру Екхард Шнайдер і арт–менеджер Бйорн Гельдхоф, засновниця донецької арт–ініціативи «Ізоляція» Любов Морозова, арт–дилер Ігор Абрамович, керівник департаменту сучасного мистецтва Національного художнього музею Оксана Баршинова, директорка найпотужнішого мистецького видавництва «Родовід» Лідія Лихач, власник «Я Галерей» Павло Гудімов, директор Британської Ради в Україні Мартін Доул, заступниця директора Польського інституту Анна Лазар, директор Інституту проблем сучасного мистецтва Віктор Сидоренко і директор Совіарту Віктор Хаматов.

При всій самобутності іспанське кіно не можна назвати, подібно, наприклад, до французького, брендом, який здатен сам по собі заманити публіку у кінотеатри. У несправедливості цього ігнорування українські кіномани можуть переконатися завдяки фестивалю сучасних іспанських фільмів, який прокатна компанія «Артхаус–трафік» спільно з посольством Іспанії проводить уже всьоме.

Важко судити з розповідей українських видавців, що повернулися з книжкових ярмарків iз Лейпцига та Парижа(16—19 березня), про їхні реальні успіхи, але інформаційний «вихлоп» про ці дві події — безпрецедентний: чотири прес–конференції за кілька днів, пости і фотографії на Фейсбуці, радісні коментарі журналістам, ролики на Youtube. Момент прихованої конкуренції між «німецькою групою» і «французькою» примушує швидше повертатися і барвистіше інформувати.