Диплом є, роботи немає

Більшість українських випускників після отримання атестату зрілості все ж прагне навчатися далі. Тих, хто одразу шукає роботу, лише 1,5 відсотка. Про це свідчать дані соціологічного опитування, проведеного компанією Research& Branding Group у 2011 році. «Молодь все–таки орієнтована на отримання освіти, що є загальносвітовою тенденцією», — каже завідувач відділу економіки праці Інституту демографії та соціальних досліджень іменіПтухи Лариса Лісогор. Проте наявність диплома не є гарантією високооплачуваної роботи й успіху на професійній ниві. У ВНЗ студентам викладають теоретичні знання з тієї чи іншої сфери діяльності, в той час як роботодавці вимагають практичного досвіду від молодого фахівця. До того ж, за словами Лариси Лісогор, можливості працевлаштування залежать ще й від того, який навчальний заклад закінчив випускник. Тож навіть якщо батьки п’ять років платили за навчання свого чада у приватному виші з сумнівною репутацією, не варто дивуватися, що такий дипломований «фахівець» може опинитися за касовим апаратом у супермаркеті, а не на хорошому місці в престижній фірмі.

«Молодь завжди була, є і буде найбільш соціально вразливою на ринку праці. Це характерно не тільки для України, а для всіх країн світу, — додає Лариса Лісогор. — У наших умовах молодь залишається однією з найбільш неконкурентоспроможних груп, оскільки, по–перше, відсутній досвід роботи, який вимагають роботодавці, і, по–друге, якість освіти, яку вони отримують, далека від ідеалу. Під час кризових явищ, які відбувалися на ринках праці як західних країн, так і України, спостерігаємо зростання рівня безробіття саме серед молоді. Серед молодих людей віком 15—24 років рівень безробіття коливається від 34—35% в Україні до 45—47% у Латвії й Литві та 60% — у Португалії. Необхідно адаптувати молодь для того, щоб вона ефективно могла вирішувати питання свого працевлаштування і знаходити своє місце на ринку праці».

Студент одного з вишів Євген, який навчається на геолога, розповів «УМ», що місце для проходження практики студенти його ВНЗ шукають самі. Університет такими «дрібницями» не перейматься. Водночас фірми — потенційні роботодавці — ще менше зацікавлені в тому, щоб брати до себе практикантів. Ну кому потрібен зайвий клопіт? «Значно легше просто підписати студенту практику, а не навчати його, — каже Євген. — Власне, більшість студентів так і робить — домовляється про фіктивне проходження практики. Або «практикуються» робити каву чи виконувати кур’єрські доручення». Не дивно, що такий молодий спеціаліст зі щойно отриманим дипломом у руках нікому не потрібен.

«Дитина під час навчання не отримує того досвіду, який їй згодиться в процесі трудової діяльності, — констатує Лариса Лісогор. — У навчальний процес мають бути включені практичні речі. На цю проблему варто звертати увагу насамперед роботодавцям, щоб отримувати ту робочу силу, яка відповідатиме їхнiм вимогам. Насамперед, це й можливості стажування на виробництві, залучення найбільш перспективних студентів на виробничу практику з тим, щоб поповнювати кадровий резерв. Це важливо і для освітніх закладів, бо напряму пов’язано з конкуренцією надання освітніх послуг. Тут має бути взаємодія між роботодавцями та освітніми закладами».

Майя МІРОШНИЧЕНКО