Тільки лінивий нині на Волині не робить запасів цілющого березового соку. По чудодійний напій їдуть волиняни до лісів і лісочків, везучи слоїки та бідони хто велосипедом, хто автомобілем. Ті, хто не має часу на заготівлю, можуть купити сік і на ринку: підприємливі сільські мешканці налагодили його поставку в півторалітрових пластикових пляшках. Коштує така пляшчина зовсім небагато — 2,5 гривні. Це навіть дешевше за воду, а користі — у кільканадцять разів більше.

Якось так в Україні повелося, що зазвичай збирають саме «березові сльози», хоча сік клену набагато смачніший. «В ньому — більше цукру, — пояснює досвідчений натураліст і мисливець Юрій Руденко, коли ми підходимо до дерева. — Крім того, у ньому багато кальцію, калію та заліза. Якщо пити його свіжим, то про весняну депресію та авітаміноз забудете».

Як зізнається Олександр Кріпак, зайнятися городиною він був змушений не від доброго життя. Адже спершу мріяв після отримання диплома агронома в Дніпропетровському аграрному університеті працювати в колгоспі рідного Мишуриного Рогу, великого села на березі Дніпра у Верхньодніпровському районі на Дніпропетровщині. Але не так сталося, як гадалося. Колгосп уже дихав на ладан, і Олександр зловив себе на тому, що хоче поекспериментувати з помідорами, баклажанами та солодким перцем. Мама для цього відвела синові четвертину городу, і пішло–поїхало...

Чоловік займається улюбленою справою вже два десятиліття і подальшого свого життя без неї тепер не уявляє. Що сприймається, певною мірою, й символічно. Адже батько Олександра, Іван Олександрович Кріпак, який нещодавно відзначив своє 85–річчя, колись працював секретарем у легендарного кукурудзівника Марка Озерного, згодом закінчив факультет журналістики Київського державного університету, є автором декількох книг, протягом 20 років очолював місцеву сільську раду. Отож доводиться говорити про землеробські традиції. Тільки з плином десятиліть вони з традиційної кукурудзи зусиллями Кріпака–молодшого дали про себе знати у справді несподіваному ракурсі.

6 квітня журі у складі відомих спортивних журналістів обрало 8 щасливчиків із близько 60 кращих гравців районних змагань цьогорічного Всеукраїнського дитячого футбольного турніру з усіх регіонів України. Честь стати прапороносцями фіналу Євро–2012 буде надана Владиславові Омельченку (Кіровоград), Богданові Кокошку (Чернівці), Олександрові Шульзі (Закарпатська обл.), Владиславові Сєїну (Донецька обл.), Аркадію Пєтухову (Київ), Андрієві Луцькому (Івано–Франківськ), Олександрові Ремезову (Чернігів) та Романові Савейку (Київська обл.)

Цього сезону чоловіча збірна України в Кубку Девіса вирішує завдання щодо повернення до І групи Євро–Африканської зони, місце в якій наші тенісисти втратили торік. Поки що підопічні Михайла Філіми впевнено розбираються зі своїми суперниками. У лютому «синьо–жовті» розбили команду Монако (5:0), а минулого уїк–енду на хардовому корті дніпропетровського тенісного клубу «Мегарон» повторили той же успіх і з кіпріотами.

Коли шість років тому у вітчизняний прокат вийшли україномовні «Тачки» — здавалося, питання, якою ж мовою нам дивитися фільми в кінотеатрах, знято раз і назавжди. Олекса Негребецький зробив прекрасний переклад, Ольга Сумська та Остап Ступка вдихнули життя та шарм у своїх героїв на колесах, і як результат — мультик «відкатали», а народ ще довго на розкладках запитував саме україномовні «Тачки». Подальші україномовні новинки прокату лише підтверджували правильність обраного курсу. Але події останніх днів повернули нас усіх у часи, коли деякі безвідповідальні щодо своєї країни дистриб’ютори скликали прес–конференції і скаржилися журналістам, що українське дублювання — це дорого, невигідно і взагалі непотрібно.

Сьогодні виповнюється два роки відтоді, як світ вразила авіакатастрофа під Смоленськом: польський літак Ту–154М розбився під час посадки на російському аеродромі. Загинуло 88 членів делегації на чолі з президентом Польщі Лехом Качинським (окрім нього та першої леді країни, в літаку також перебували урядовці, керівники армії, депутати Сейму тощо) та 8 членів екіпажу. Усі вони планували вшанувати пам’ять десятків тисяч польських військових, розстріляних карателями з НКВС у 1940 році. Натомість, через сімдесят років після трагедії у Катинському лісі, члени скорботної делегації поповнили число жертв цієї чорної для польської нації місцини. Авіакатастрофу 10 квітня 2010 року не лише польські, а й світові ЗМІ почали називати Катинь–2.

Мешканка села Свидівок Черкаського району 42–річна Світлана Мірошник звернулася в редакцію «України молодої» зі своїм горем. «Я підозрюю, що в мене вкрали доньку, котру я народила 6 листопада 2010 року в пологовому відділенні Черкаської райлікарні».