«Моє серце розривається навпіл. Одна частина залишається в Україні, друга — навіки належить Німеччині. Хоча більшу частину життя я провела в Казахстані…», — втираючи сльозу радості від того, що почула українську мову, ділиться з журналісткою «УМ» мешканка чарівного баварського містечка Меммінген. Ольгу вивезли з України ще дитиною, проте наша земля й досі залишається для неї рідною. І байдуже, що сама жінка українською майже не володіє — фактично забула після того, як під час Другої світової війни її разом із батьками насильно виселили з родючої української землі в голі казахські степи. Після розпаду СРСР перший Президент України Леонід Кравчук запросив «українських» німців повертатися додому. Аналогічний заклик надійшов і з землі предків — Німеччини. Ольга з чоловіком обрали європейську «стабільність», хоча й досі нудьгують за землею свого дитинства, що проходило на Одещині.

Розділене навпіл серце — така доля випала майже всім етнічним німцям, які народилися в Україні. Майже два сторіччя жили їхні предки на нашій землі, доки не почалася Друга світова. «Фашисти», «фріци», «вороги» — як тільки не називали їх під впливом сталінської (хрущовської, брежнєвської) пропаганди в «інтернаціональному» СРСР. Хоча саме німцям колишня Російська імперія завдячувала розвитком промисловості, новаторству в тваринництві, землеробстві тощо. Нині німецька етнічна громада в Україні забезпечує культурні зв’язки з Німеччиною і створює позитивне реноме нашої держави на своїй історичній батьківщині. З огляду на те, як, м’яко кажучи, скептично ставиться офіційний Берлін до Києва останнім часом, роль наших співвітчизників німецького походження в налагодженні двосторонньої співпраці важко переоцінити…

Хлор, метали, канцерогени та азот. Усе це можна знайти не лише в хімічних лабораторіях, а і в нашій водопровідній воді. А після очищення вона стає ще небезпечнішою. Проте віднедавна міська влада взялася за вирішення проблеми. У КМДА пообіцяли: у майбутньому хлор замінять на безпечнішу речовину, а мережу бюветів розширять і обладнають пунктами доочистки води. А тим часом, поки влада роздає солодкі електоральні обіцянки, екологи запевняють: запорукою якості води є чисті поверхневі та підземні води i гарний стан міських водогонів. Однак цим питанням поки не приділяють достатньої уваги. І схоже, що не збираються.

Після того, як Кубок УЄФА поміняв свою назву на Лігу Європи, цей трофей здобувають винятково команди з Піренейського півострова. Причому в останні два сезони лише клуби Португалії та Іспанії пробивалися до півфіналів. А позавчора ввечері вже другу перемогу в ЛЄ за три роки відсвяткував мадридський «Атлетико». Два роки тому «матрацники» взяли гору над англійським «Фулхемом», а цього разу — над співвітчизниками з «Атлетика».

Два тижні тому, здобувши 23–тю перемогу в національній першості, ужгородські «Карпати» де–факто стали недосяжними для переслідувачів. Щоб де–юре оформити перший в історії чемпіонський титул, підопічним Бориса Павловського слід дочекатися завершення останнього, «з’їзного», туру, який 12–17 травня пройде саме в Ужгороді. Нагадаємо, що починався цей чемпіонат також у крайньому західному обласному центрі. «Провести старт в Ужгороді ми пропонували самі, тоді як вибір місця проведення завершальної стадії — це право команди–лідера сезону», — пояснює деталі регламенту наставник «Карпат».

Учора відкрився вже четвертий Міжнародний фестиваль «короткого метра» «Харківський бузок». Як і раніше, головні події форуму будуть сповнені французьким шармом. Цього разу музі і незмінній учасниці заходу Мілен Демонжо, замість П’єра Рішара та Жана–Поля Бельмондо, які приїздили на фестиваль у попередні роки, склав компанію супер–зірка кінематографа 1970 — 80 років 76–річний Ален Делон.

За правилами, які діють у цій утопії, людина, щоб не почуватися беззахисною, робить багато потрібних чи не дуже вчинків: будує дім, пише книжку або вбиває когось. Натомість той, хто не спроможний на це, іде до Притулку. В Україні, до речі, завжди так було, і досі наш убогий люд прибиває або під церкву, або до музею. Хоч у романі «Писар Західних Воріт Притулку» трохи інакше: тут вважають, що у жодній із цитаделей духу на землі не відновлюються рівність, гідність та справедливість, і лише у містичному Притулку людина знаходить абсолютний захист.

Професійній стійкості молодих українських драматургів можна позаздрити від щирого серця. Пишуть вони, пишуть свої п’єси, надсилають чи носять їх до театрів, там ввічливо відмовляють, мовляв, ваша творчість нам поки що не цікава, шукайте далі форму і зміст, а ті знову пишуть і пишуть, несуть і несуть... Не здаються: на голому ентузіазмі влаштовують фестивалі молодої драматургії, майстер–класи, популяризують себе у соціальних мережах — роблять усе, щоб театри нарешті зацікавилися бодай кількома драматичними творами сучасників. Історія Ганни Герман у цьому малоефективному пошуку гармонії між театром i драматургом — беззаперечний виняток із правил. П’єсу за мотивами її свіженького роману «Піраміди невидимі» нещодавно поставив молодіжний Поетичний театр Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. «Це була професійна постановка, професійна гра. І мені здається, цей театр повинен поїздити по Україні», — зауважила після прем’єри авторка літературного матеріалу і наче у воду дивилася. 16 травня цю виставу покажуть на Камерній сцені Театру імені Франка. Що, не вірите? Думаєте, що цей, м’яко кажучи, не дуже титулований колектив на такий поважний театральний майданчик не може потрапити в принципі? А ось і ні! Читайте гастрольну афішу, а особливо — прізвище радника Президента, яке, ймовірно, буде надруковане там не найменшим кеглем.

Амбіційні плани Росії вийти на світовий ринок авіабудування можуть зазнати краху разом із надновим літаком Sukhoi Superjet–100 («Сухой суперджет–100»). У середу о 14:21 за місцевим часом під час демонстраційного польоту в Індонезії суперсучасний лайнер несподівано зник із радарів. Учора, майже через добу після пошуків, його уламки виявили на схилах недіючого вулкану Салак поблизу Джакарти — рятувальники помітили їх, облітаючи місцевість на гелікоптері. Корпус літака висить на майже вертикальному гірському схилі заввишки понад півтора кілометра й видається майже неушкодженим. За попередніми версіями, літак розбився об скелю в умовах поганої видимості. За словами речника фірми, яка в Індонезії представляє російського літакобудівника «Сухой», жоден із пасажирів та членів екіпажу не пережив авіакатастрофу. За останніми даними, на борту літака перебувало 47 осіб: окрім команди, — представники авіакомпаній та посольства Росії в Індонезії, бізнесових кіл і потенційних покупців цього літака, журналісти. Восьмеро загиблих — росіяни, решта — індонезійці, а також громадяни США, Франції та Італії.

«Я честно говоря не думала что это так может быть.. я ведь за мирный протест...п***ц...» Цю цитату з «Твіттера» Ксенії Собчак за останні два дні в інтернеті процитували сотні користувачів — із коментарями на ­кшталт: «Ну от, навіть найбільш наївні ідіотки нарешті прозріли». Напередодні інавгурації президента Путіна Собчак і справді вкотре написала у своєму блозі звернення до влади й опозиції, закликаючи перемагати «путінізм» не революціями, а переконанням. Проте потрапивши в «автозак» під час мирної прогулянки Москвою, навіть героїня світської хроніки переконалася: переконати російську владу у важливості прогресу й демократизації — неможливо.