Ухвалений Верховною Радою в цілому на минулому тижні законопроект «Про Єдиний державний демографічний реєстр» усе ще викликає більше запитань, ніж відповідей. Досі не зрозуміло, як саме виглядатиме біометрична картка із чіпом (куди вноситимуть усю інформацію про власника) та навіщо вона дітям. Не зрозуміло також, чому в законі не визначено конкретної вартості кожного документа та не врегульовано процедури видачі. Зрозуміло одне: у разі підписання закону Президентом (минулого року до подібного законопроекту він мав низку зауважень і скористався правом вето) із паперовими паспортами–книжечками усе ж таки доведеться розпрощатися. Тоді як держава отримає неабияку базу даних на кожного громадянина.

У травні, напередодні Євро–2012, торговці пресою вийшли під стіни мерії з вимогою залишити їм право реалізовувати періодику в підземці. Тоді КП «Київський метрополітен» видало заборону на будь–яку торгівлю з яток у підземці, починаючи з 1 травня. Мотивували таке рішення бажанням показати іноземним уболівальникам метрополітен чистим і красивим, без стихійних торговців. Відтак на розкладки з пресою, розмiщенi в метро, вивісили чорні «похоронні» стрічки, а частина розповсюджувачів вийшла під мерію з вимогами відмінити заборону на продаж газет і журналів.

За словами ініціатора створення посібників, у яких висвітлюється історія національно–визвольного руху, депутата Львівської міської ради Юрія Кужелюка, Міністерство освіти надіслало в Головне управління освіти і науки Львівської облдержадміністрації листа, в якому вказано, що всі підручники та навчальні посібники, які використовують у навчальному процесі, мають бути погоджені міністерством. А отже, ті посібники, які нещодавно видали у Львові, — «поза законом». Більше того, МОНмолодьспорту попередило керівників навчальних закладів, що ті нестимуть персональну відповідальність за використання на уроках таких посібників.

Анонімні джерела в лікарні повідомляють: охоронець, який вижив після жахливої стрілянини, швидко йде на поправку. Його вже відвідують родичі. «Павло Федінков почувається задовільно. Він швидко одужує. До нього почали пускати родичів. Охороні, тобто бійцям спецпідрозділу «Беркут», видано наказ пропускати до палати лише родичів та медперсонал, який вони знають», — зазначають у лікарні. До речі, Павла вже встигли допитати слідчі.

«Підходьте, не минайте! Картопля відбірна, без нітратів! Лише 70 копійок. Все одно згниє», — закликали в середу під Кабміном перехожих фермери з рівненського Полісся. Селяни з Дубровиччини та Рокитнівщини привезли під стіни уряду вирощену відбірну картоплю, яку неспроможні продати самі. Символічні 70 коп., які селяни просили за свій товар, не випадкові — саме 0,7–1,2 грн. пропонували цього року гуртовики за поліську бараболю. І це при тому, що, за оцінкою спеціалістів з Української асоціації виробників картоплі, цьогорічний урожай через липневу посуху в центральних районах може бути навіть менший, як у 2010–му. Але тоді за кілограм картоплі давали 3,5–4 грн.

Близько півроку тому урядовці вирішили взятися за непрозорий український фармацевтичний ринок — і змусити ціни знизитися. Першим кроком уряду було запровадження референтних, тобто справедливих, цін на медикаменти. Під програму потрапили ліки для нормалізації артеріального тиску. «Сьогодні пацієнти за рецептом лікаря можуть придбати лікарські засоби за зниженими цінами. Та референтна ціна, яка задекларована міністерством, буде відшкодована державою, — запевнила перший заступник міністра охорони здоров’я Раїса Моїсеєнко. — Таким чином, кожен українець, хто прагне придбати препарат для зниження артеріального тиску за пільговою ціною, зможе його отримати за умови звернення до лікаря та отримання від нього рецепта».

Нині в Івано–Франківську (колись — Станіславові) між їхніми іменами, викарбуваними на чорному граніті, дистанція, вочевидь, менша, ніж була за зустрічей віч–на–віч. Від монументального Івана Франка, встановленого на постаменті в середмісті названого на його честь обласного центру Прикарпаття, до скромної надгробної плити Юзефи Дзвонковської в меморіальному сквері за будівлею облмуздрамтеатру — якихось 200 метрів. Мінімальна, як за масштабами вічності, відстань. І навряд чи в реальному житті вони почувалися ближче. Ейфорійний сплеск почуттів 27–річного Івана до красуні–полячки, рівної міфічній Афродіті, — й безапеляційна письмова відмова її матері Антоніни віддати за нього свою доньку.

На життєвому шляху чутливого до жіночої краси, емоційно вразливого Івана Франка Юзефа була не першим і не єдиним об’єктом одухотвореного поклоніння. Вона «явилась другою» після розриву з українкою–попівною Ольгою Рошкевич, зініційованого її батьком, лолинським парохом, після першого політичного арешту Івана.

У суботу, 13 жовтня, біля будинку № 127 по вулиці Мандриківській у Дніпропетровську звично зберуться люди, щоб згадати трагедію, яка сталася тут п’ять років тому. Тоді вибух газу забрав 23 людські життя... І хоча відтоді на теренах України зафіксовано ще 29 аварій, спричинених саме недбалим поводженням з «голубим вогником», які, зокрема, у Євпаторії, спричиняли й більше людських жертв, ця дотепер залишається наймасштабнішою. Адже причина тієї трагедії пов’язана не тільки з недбалістю якоїсь однієї людини, а з недбалістю, що пускала своє коріння роками.

Справжній екшн розігрався днями на центральній вулиці Січових Стрільців в Івано–Франківську. Близько 21–ї години голову фракції «Свобода» в міськраді Романа Онуфріїва, директора департаменту архітектури та містобудування Олега Гаркота та забудовника Володимира Балагуру оточили автомобілі працівників силових структур у масках. Усіх трьох затримали співробітники Служби безпеки нібито за хабар у розмірі 30 тисяч доларів США.

У віддалену Ярошівку Роменського району машина долає чималу відстань і побиту дорогу — майже під Чернігівщину. Здалеку бачимо помаранчевий намет «Нашої України» та сiльчан, які зібралися поруч, — кандидата чекають на зустріч. І вітають приязно: спасибі, що приїхали. Але потім «на зачин» найголосистіша жінка висловлює цілу низку сумнівів, проблем, претензій... Хоча за тим відчувається бажання бути спростованою, почути щось позитивне, отримати надію.

«Оце накидали шарів, — посміхається Петро Ющенко. — Ну, буду відповідати...»

Щодня нинiшнiй народний депутат i кандидат у народні депутати в мажоритарному окрузі проводить дві–три зустрічі з виборцями. Чи не важкі вони, такі спілкування? «Для мене не важкі, — каже Петро Андрійович, — бо я в цих людей нічого не відняв. Ні я, ні мій брат, ні «Наша Україна».