Натхненні президентськими виборами аграрні чиновники знайшли свій рецепт «українського дива». Виявляється, можна купувати дороге зерно і водночас пекти з нього дешевий хліб. Захоплені бажанням виконати невиконуване, щоб прихилити на бік влади електоральні симпатії як селян, так і споживачів, урядовці викручують руки пекарям і зерновим торговцям. У відповідь українські зернові компанії виводять капітали в Росію, бо вважають, що найближчі два-три роки в Україні їм робити нічого.

У Коста-Риці і на Гаїті, в Новій Зеландії, Індії, на Тибеті, в Еквадорі і Зімбабве, в Польщі, Британії, Португалії і, звісно ж, в Україні цей чарівний швейцарський палац, що височіє шпилястою короною в горах над Монтре, знають як Гірський будинок Ко. Тільки-но сходить сніг iз Роше-де-Ней, сюди, у Західну Швейцарію, з'їжджаються гості з усього світу. З першого разу складно збагнути, що об'єднує цих людей, які, можливо досі й не здогадувалися про існування один одного, але через спілкування стають друзями навіки. Особливо, коли інтернет скасував відстані, візові обмеження і кордони.

Якщо досі в Україні спрацьовувало чітке правило: влітку займатися урожаєм, а взимку говорити про землю, то нинішній передвиборчий рік сплутав усі карти і зламав усі правила. Звичайно, жнива «приглушили» дискусію з приводу того, варто в Україні продавати землю з 1 січня 2005 року, як пропонують Президент, уряд і Земельний кодекс, чи ні. Однак це не означає, що питання не постане на порядку денному вже у вересні, з відновленням роботи Верховної Ради. Тому в Державному комітеті земельних ресурсів зараз працюють як ніколи наполегливо, щоб восени було чим крити головний аграрний козир опозиції — про те, що Україна не готова відкривати ринок сільськогосподарських земель навіть із технічних причин. Отож, як не дивно, теперішня політична ситуація — на руку селянам, які мають шанс вирішити чимало земельних питань, що не вирішувалися роками.

Кожен «просунутий» кандидат у президенти України неодмінно повинен уміти три речі: терпляче вислуховувати все, що про нього кажуть люди, оперативно відповідати на неочікувані запитання і користуватися комп'ютером, бо куди ж без нього в ХХІ столітті? «УМ» вирішила перевірити, наскільки на це здатні фаворити нинішньої президентської гонки. Ми запросили їх у чат — найдемократичніший спосіб спілкування. Сидячи за комп'ютером, ви можете не лише поцікавитися в кандидата про все, що заманеться, а й коментувати процес по ходу чи просто теревенити з іншими відвідувачами. Щоправда, то вже право VIP-гостя — відповідати на ваші закиди й дотепи чи ні.

Учора партія Голови ВР Володимира Литвина зробила Прем'єр-міністру подарунок на день народження (54-рiччя), підтримавши Віктора Януковича як кандидата в президенти України. За схвалення відповідного рішення регіональних партконференцій делегати другого етапу VI з'їзду Народної аграрної партії України проголосували одностайно. А вранці, перед з'їздом, Голова Верховної Ради заїхав до глави уряду і подарував іншу пам'ятну річ — Біблію, зазначаючи, що в цій священній книзі іменинник «завжди знайде спокій душі, з її допомогою завжди нормалізує сердечний ритм, а тоді буде нормальний ритм i в Україні, нормальна політична температура в державі». При цьому він не міг не знати, що до Біблії люди, як правило, звертаються перед смертю.

Позачерговий XXXVIII з'їзд Комуністичної партії України, скликаний у неділю в Українському домі з єдиною метою — висунути кандидатом у президенти першого секретаря ЦК КПУ Петра Симоненка, відбувся без зайвої помпи. Три сотні найдостойніших комуністів, переважно секретарів обкомів та райкомів партії, скромні два ряди президії і жодних матеріалів для журналістів. Складалося враження, що це звичайне робоче зібрання, а не епохальний позачерговий з'їзд, з якого колись «керівна і cпрямовуюча» стартує до перемоги.

Відтермінувавши розгляд дражливого політичного питання про внесення змін до основної Конституції, на цьому тижні більшість депутатів підтримали зміни до іншої Конституції — земельної. Позавчора 304 голосами парламентарії проголосували за законопроект № 3372 «Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо термінів переоформлення земельних ділянок)», яким, усупереч побажанням Кабінету Міністрів, Держкомзему та Адміністрації Президента, таки продовжили мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення на два роки — до 1 січня 2007-го. Зміни підтримала конституційна більшість, що теоретично дозволяє подолати вето Президента. Характерно, що при розгляді питання Рада продемонструвала неабияку одностайність — проти висловилися лише двоє депутатів із 435 зареєстрованих у залі.
Чи стане депутатське рішення реальністю, тепер повністю залежить від Леоніда Кучми, який може підписати закон, а може, заветувавши, завернути його назад, у парламент. До речі, зміни стосуються не лише мораторію. Одночасно Верховна Рада до 1 січня 2015 року продовжила можливість для громадян і юридичних осіб оформляти право власності на землі сільгосппризначення площею до 100 га; до 1 січня 2010 року — право переоформляти у встановленому порядку право власності чи право оренди на земельні ділянки, що перебувають у користуванні; до 1 січня 2007 — заборону на внесення права на земельну частку (пай) у статутні фонди господарчих товариств. Як вдалося об'єднати різношерстий депутатський корпус навколо непростого земельного питання — про це (і не тільки про це) наша розмова із головою Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин Іваном Томичем.

Шостий позачерговий з’їзд Аграрної партії України, скликаний з єдиною метою — обрати партійним лідером Голову Верховної Ради Володимира Литвина, хоч і був прогнозованим щодо прийнятих рішень, але просто зашкалював за рівнем закулісних інтриг. Мабуть, саме тому керівник фракції АПУ в парламенті Михайло Гладій намагався провести його якомога швидше, зумівши закінчити за півтори години. Усе відбулося так стрімко, що чітко з’ясувати, навіщо безпартійний Литвин отримав партквиток — для того, щоб стати паровозом у передвиборчій кампанії Віктора Янукович, а чи, навпаки, зіграти на його ослаблення — загал так і не зміг.

Чим довше живеш у Києві, тим більше помічаєш, як мало у столиці потомствених киян. Вони дедалі більше розчиняються серед усе зростаючого натовпу приїжджих — студентів, заробітчан і просто тих, хто залишається пожити у престижнішому місті, і своїми звичаями, звичками, смаком та культурою змінює його обличчя. Станіслав Цалик, відомий києвознавець і киянин у четвертому поколінні, знає і любить Київ дещо інакшим — таким, яким місто було сто, двісті, триста років тому. «Сімейний архів для мене не просто речі, які можна потримати в руках, а найперше життєві історії, з яких можна зрозуміти, чим жили люди до тебе», — каже він. І переповідає події сивої давнини так, наче вони відбулися тільки вчора — про київських квітникарів, які стежили, як такий-то пан упадає за такою-то пані, про Федора Шаляпіна, скрипаль якого перед здивованою публікою застряг під куполом цирку, або про барона Мюнхаузена та Григорія Сковороду, які ймовірно зустрічалися на Контрактовому ярмарку.

Якщо на запитання, де в Україні найуспішніше розвивається фермерство, ви відповісте, що на Херсонщині, — то не помилитеся. Саме тут, у самісінькому серці посушливого степу, де без води чудово себе почувають хіба що ховрахи і ковила, десятки тисяч гектарів займають високопродуктивні плантації овочів — огірків, помідорів, капусти, болгарського перцю, баклажанів, картоплі, цибулі, зелені тощо. І майже всі ці землі якщо не належать, то перебувають в обробітку у фермерів — дрібних і не дуже, суперприбуткових, «середнячків» і таких, що ледве зводять кінці з кінцями.
Секрет херсонського «фермерського буму» простий: з місцевими селянами тісно співпрацюють фахівці і партнери українсько-шведської компанії ЗАТ «Чумак». Ця «дружба» переробників і сільгоспвиробників народжувалася не дуже просто, але результат є — завдяки інтенсивним технологіям Каховський і Скадовський райони годують овочами не лише херсонців, а й киян, постачаючи першосортний свіжий товар у супермаркети та на ринки столиці.