Симоненко: «Вся надежда — на Петра»

06.07.2004

      Позачерговий XXXVIII з'їзд Комуністичної партії України, скликаний у неділю в Українському домі з єдиною метою — висунути кандидатом у президенти першого секретаря ЦК КПУ Петра Симоненка, відбувся без зайвої помпи. Три сотні найдостойніших комуністів, переважно секретарів обкомів та райкомів партії, скромні два ряди президії і жодних матеріалів для журналістів. Складалося враження, що це звичайне робоче зібрання, а не епохальний позачерговий з'їзд, з якого колись «керівна і cпрямовуюча» стартує до перемоги.

      Найполум'яніше виступив перший віце-спікер Адам Мартинюк, який, представляючи кандидата, заявив, що Симоненко має всі шанси стати народним Президентом, а Компартія — вивести країну з кризи. «Власть коварна и хитра — вся надежда на Петра», — підсумував він представлення, і кандидат від КПУ отримав 296 голосів «за». «Одностайно», — підсумував голова лічильної комісії.

      Водночас сам Симоненко каже, що 2004 рік може і повинен стати переломним. «Результати виборів президента багато в чому визначать магістральний шлях розвитку українського суспільства», — сказав головний комуніст. За його словами, збереження «при владі правлячого режиму, що уособлюється Кучмою, чи прихід до влади будь-кого з його соратників-спадкоємців — це трагедія для України».

      Своїми головними конкурентами він вважає як представника від нині діючої влади, яка «змогла привести у 1999 році вдруге свого кандидата та захопити під час парламентських виборів 2002 року ключові позиції у Верховній Раді України», так і представника від опозиції, яку він інакше як «нашистами» не називав. Тому запевняє, що якщо програє перший тур, не підтримуватиме ні тих, ні інших.

      Водночас із Соцпартією комуністи збираються дружити. Симоненко навіть пообіцяв, що КПУ закличе голосувати в другому турі за лівого кандидата, яким гіпотетично може виявитися тільки Мороз. У відповідь соціалісти прислали привітання, яке зачитав секретар політради СПУ, народний депутат Михайло Мельничук.

      Щоправда, такі обіцянки нічого не значать, бо обидві ліві політичні сили бачать своїх «попутників» у ролі «меншого» брата. Отже, важко не погодитися з Леонідом Грачем, який прогнозує, що співпраця між СПУ і КПУ вестиметься «ніяк». «Природа участі двох кандидатів передбачає, що кожен працює на себе, — пояснив свій прогноз «УМ» Леонід Іванович. — Координація до першого туру може бути одна  — це пакт Ріббентропа-Молотова про ненапад. Але, як ми знаємо, цей пакт в історії був розірваний. Це не реально».

      Конкуруючи між собою, «ліві» зроблять не що інше, як розтягнуть голоси. Тобто знову виступлять у ролі «п'ятої колони», розпорошивши прихильників опозиції і створивши можливість для повторення сценарію минулих президентських виборів. Адже в 1999-му Петро Симоненко набрав у першому турі лише 5,8 мільйона голосів, вийшовши до другого туру разом із Леонідом Кучмою. Політологи відзначали, що його «перемога»  серед альтернативних владному кандидатів тоді стала можливою тільки завдяки розвалу «канівської четвірки», оскільки Олександр Мороз і Євген Марчук у сумі мали понад 6 мільйонів голосів.

      З того часу Компартія аж ніяк не набрала сил. Показовим був виступ голови мандатної комісії Володимира Оплачка, який повідомив, що із 300 делегатів, висунутих на з'їзд областями, шестеро — у віці до 30 років, 11 — у віці до 40 років, 32 — у віці до 50 років, 141 — у віці до 60 років і 110 — у віці понад 60 років. Причому більшість із них вступили до КПУ 20 і більше років тому і лише 29 — після 1993 року. З таким потенціалом Петро Симоненко навряд чи зможе грати у свою гру. А значить, йому доведеться зіграти в чужу. Радше на користь влади, ніж опозиції.

  • Дорогу народному Президенту!

    «Скажіть, будь ласка, як пройти до Співочого поля?» — саме таке запитання протягом усього ранку минулої неділі найчастіше лунало на київських вулицях. Маршрутки, які їхали до зупинки «Музей ВВВ», буквально «тріщали по швах». По вулицях у напрямку Києво-Печерської лаври прямувало як ніколи багато людей. А ще — помаранчевий колір: він палахкотів усюди, немовби вказуючи шлях тим, хто шукав місце, де, за словами статечного дядечка з однієї з вищезгаданих маршруток, мала відбутися «подія, що увійде в історію як початок справжньої України». І хоча насправді до цієї події доведеться прожити ще щонайменше чотири дуже й дуже складних місяці, настрій у людей, які збиралися на Співочому полі, був такий піднесений, нібито Віктор Ющенко вже став Президентом. Насправді ж на великій галявині, по праву руку від якої виблискують банi стародавньої пам'ятки Руси-України, яка за іронією долі нині належить церкві з центром у чужій столиці, а по ліву — височіє монументальна жінка з мечем та щитом, котра символізує захисницю вже неіснуючої Радянської батьківщини, лідер «Нашої України» лише оголосив народові про те, що йде на президентські вибори. Іде не від партій і блоків (серед моря помаранчевих прапорів з великими літерами «ТАК!» і меншими — «Вірю Знаю Можемо» — не було жодного стяга з партійною символікою), а від народу. >>

  • Янукович: ДОНсько-запорізький «козак»

    Напів'єдиний кандидат від влади Віктор Янукович отримував добро на балотування аж у Запоріжжі. Власне, якщо бути точним, цей дозвіл він одержав ще кілька місяців тому, коли лідери ПУКу (парламентсько-урядової коаліції) підписали заяву про висування «єдиного кандидата», якщо не раніше. Право «першої ночі», зрозуміло, одержала очолювана Януковичем Партія регіонів, яка у приміщенні будинку культури запорізького заводу «Дніпроспецсталь» проводила свій з'їзд. 620 делегатів форуму «регіоналів» одноголосно підтримали кандидатство свого лідера. >>

  • Ех, Мороз, Мороз...

    Позавчора свого кандидата у президенти висували і соціалісти. Ним, звісно ж, став Олександр Олександрович Мороз — незмінний лідер СПУ з часів її заснування. Висування Сан Санича стало головною метою і лейтмотивом 11-го з'їзду Соцпартії, що проходив у неділю в столичному Міжнародному центрі культури і мистецтв (він же — колишній Жовтневий палац). Найсвітліші соціалістичні уми України дали Олександру Олександровичу майже одноголосне благословення (із зареєстрованих 375 «за» проголосувало 372, однак ніхто не був «проти» і ніхто не «утримався»). У виступах делегатів тільки те й лунало, що Мороз — «найдостойніший на посаду Президента», «найбільш прохідний кандидат від опозиції»; висловлювалася майже впевненість у тому, що з наступної осені у нас «похолодає» (в сенсі — до влади прийде Мороз), що на наступному з'їзді у своїй президії соціалісти матимуть Президента тощо. Єдиний делегатський виступ, який видався адекватним поточній політичній ситуації, виголосив соціаліст Віктор Слиш. Він сказав, що Мороз справді був би найдостойнішим Президентом, але для того, щоб обійняти цю посаду, у нього мало підтримки населення. Через це пан Слиш запропонував три підходи: або зобов'язати кожного керівника осередку СПУ забезпечити 35% підтримки Мороза, або кампанією-2004 готуватися до парламентських виборів, або шукати союзників. >>