А ІНШІ ЯК?

06.07.2004

Вітренко: «Рушій соціалістичного прогресу»

      І як тільки та Америка вибирає собі президента? Це ж просто чорна нудьга — два кандидати (якщо три — сенсація) від двох вічних партій, ніякого тобі різноманіття. Інша річ — Україна. «Головні» кандидати у нас ніколи не залишаються на самоті, прямуючи до першого туру виборів у оточенні цілої зграї різноманітної «дрібноти». Хоча Наталю Михайлівну Вітренко до «мальків» зараховувати було б щонайменше помилкою, адже раніше найпрогресивнішій з усіх соціалісток не лише вдавалося поховати президентські перспективи затятого опонента Олександра Мороза, а й примоститися зовсім поруч із лідерами великих перегонів за право ввійти до найвищого кабінету держави.

      Ось і цього разу Наталя Михайлівна вирішила не розчаровувати свій сталий електорат (приблизно до 4 відсотків) — екзальтовані бабусі «нашу Наташу» не забувають навіть попри те, що останнім часом її й не чути, й не видно — і знову поборотися за посаду гаранта. Отже, 4 липня делегати другого етапу 14-го з'їзду Прогресивної соціалістичної партії України ухвалили рішення висунути свою лідерку кандидатом у президенти України. Виступаючи перед своїм прогресивним «військом», Вітренко вирішила не відступати від традиції і, як завжди, звинуватила соціалістів та комуністів в «опортунізмі» й об'єднанні з пропрезидентськими фракціями (якщо побільше ганити своїх, лівих, то, дивись, і вийде відхопити шматок їхнього електорату). Окрім того, товаришка Наталя висловилася за об'єднання України, Росії і Білорусі в союз слов'янських держав, а головним завданням ПСПУ назвала об'єднання українського народу для захисту країни «від американської колонізації і втягування в НАТО». Прогресистка-соціалістка Вітренко услід за лідерами Соцпартії та КПУ Олександром Морозом і Петром Симоненком стала третьою представницею табору лівих, яка претендує на президентство.

«Єдина родина» в нічную годину...

      ...висунула в президенти свого лідера Олександра Ржавського. З'їзд вищезгаданої партії відбувся — гм... — у ніч із суботи на неділю. Чому вночі? Мабуть, щоб устигнути подати документи свого кандидата раніше за всіх. До речі, так воно й сталося — як повідомляє «Українська правда» із посиланням на самого Ржавського, документи до ЦВК пан Олександр подав о 9-й годині ранку, тож якщо його зареєструють, то під почесним номером «1».

      Як розповів у інтерв'ю «УП» «єдинородинний» кандидат, з'їзд партії розпочав роботу о 1-й годині ночі 4 липня на літньому концертному майданчику поблизу Маріїнського палацу. «На з'їзді зареєструвалися 210 делегатів, і після нетривалого обговорення мене висунули кандидатом у президенти», — цитує Ржавського інтернет-видання. За словами претендента на президентство, для якого ця виборча кампанія вже далеко не перша, на з'їзді він представив свою програму — «досить революційну для українського суспільства». Зокрема, пан Олександр пропонує в усі партійні списки включати щонайменше 30 відсотків жінок і — не більше не менше — скасувати в Україні... армію. Приходьте, любі вороги, беріть що хочете — нам не шкода, все одно кучмівсько-олігархічна влада вже все розтягла...

ЛДПУ: душно з Душиним

      Висунула свого кандидата й Ліберально-демократична партія України. З'їзд цієї політичної сили також відбувся в неділю і мав своїм результатом рішення попхати на президентство лідера ЛДПУ  Ігоря Душина. Пан Душин, до речі, на парламентських виборах 2002 року входив у виборчий список блоку «Команда озимого покоління».

Базилюк: «Господа, а не пойті лі нам в Росію?»

      Не обійшлося й без іще одного, вже традиційного для президентських виборів в Україні, кандидата — другим після Олександра Ржавського документи до Центрвиборчкому приніс його тезка, лідер Слов'янської партії України Олександр Базилюк. Пан, точніше, господін Базилюк, який пропагує ідею єдності слов'янських народів (звісно, під крилом могутньої Росії), також уже не новачок у президентських кампаніях, однак досі йому геть не щастило. Скажімо, на минулих виборах 1999-го року Базилюк зайняв друге місце з кінця, випередивши тільки ще більшого невдаху Миколу Габера. Щось, до слова, нічого про нього не чути. Може, не вдалося нашкребти 500 тисяч на заставу?

  • Дорогу народному Президенту!

    «Скажіть, будь ласка, як пройти до Співочого поля?» — саме таке запитання протягом усього ранку минулої неділі найчастіше лунало на київських вулицях. Маршрутки, які їхали до зупинки «Музей ВВВ», буквально «тріщали по швах». По вулицях у напрямку Києво-Печерської лаври прямувало як ніколи багато людей. А ще — помаранчевий колір: він палахкотів усюди, немовби вказуючи шлях тим, хто шукав місце, де, за словами статечного дядечка з однієї з вищезгаданих маршруток, мала відбутися «подія, що увійде в історію як початок справжньої України». І хоча насправді до цієї події доведеться прожити ще щонайменше чотири дуже й дуже складних місяці, настрій у людей, які збиралися на Співочому полі, був такий піднесений, нібито Віктор Ющенко вже став Президентом. Насправді ж на великій галявині, по праву руку від якої виблискують банi стародавньої пам'ятки Руси-України, яка за іронією долі нині належить церкві з центром у чужій столиці, а по ліву — височіє монументальна жінка з мечем та щитом, котра символізує захисницю вже неіснуючої Радянської батьківщини, лідер «Нашої України» лише оголосив народові про те, що йде на президентські вибори. Іде не від партій і блоків (серед моря помаранчевих прапорів з великими літерами «ТАК!» і меншими — «Вірю Знаю Можемо» — не було жодного стяга з партійною символікою), а від народу. >>

  • Янукович: ДОНсько-запорізький «козак»

    Напів'єдиний кандидат від влади Віктор Янукович отримував добро на балотування аж у Запоріжжі. Власне, якщо бути точним, цей дозвіл він одержав ще кілька місяців тому, коли лідери ПУКу (парламентсько-урядової коаліції) підписали заяву про висування «єдиного кандидата», якщо не раніше. Право «першої ночі», зрозуміло, одержала очолювана Януковичем Партія регіонів, яка у приміщенні будинку культури запорізького заводу «Дніпроспецсталь» проводила свій з'їзд. 620 делегатів форуму «регіоналів» одноголосно підтримали кандидатство свого лідера. >>

  • Ех, Мороз, Мороз...

    Позавчора свого кандидата у президенти висували і соціалісти. Ним, звісно ж, став Олександр Олександрович Мороз — незмінний лідер СПУ з часів її заснування. Висування Сан Санича стало головною метою і лейтмотивом 11-го з'їзду Соцпартії, що проходив у неділю в столичному Міжнародному центрі культури і мистецтв (він же — колишній Жовтневий палац). Найсвітліші соціалістичні уми України дали Олександру Олександровичу майже одноголосне благословення (із зареєстрованих 375 «за» проголосувало 372, однак ніхто не був «проти» і ніхто не «утримався»). У виступах делегатів тільки те й лунало, що Мороз — «найдостойніший на посаду Президента», «найбільш прохідний кандидат від опозиції»; висловлювалася майже впевненість у тому, що з наступної осені у нас «похолодає» (в сенсі — до влади прийде Мороз), що на наступному з'їзді у своїй президії соціалісти матимуть Президента тощо. Єдиний делегатський виступ, який видався адекватним поточній політичній ситуації, виголосив соціаліст Віктор Слиш. Він сказав, що Мороз справді був би найдостойнішим Президентом, але для того, щоб обійняти цю посаду, у нього мало підтримки населення. Через це пан Слиш запропонував три підходи: або зобов'язати кожного керівника осередку СПУ забезпечити 35% підтримки Мороза, або кампанією-2004 готуватися до парламентських виборів, або шукати союзників. >>

  • Симоненко: «Вся надежда — на Петра»

    Позачерговий XXXVIII з'їзд Комуністичної партії України, скликаний у неділю в Українському домі з єдиною метою — висунути кандидатом у президенти першого секретаря ЦК КПУ Петра Симоненка, відбувся без зайвої помпи. Три сотні найдостойніших комуністів, переважно секретарів обкомів та райкомів партії, скромні два ряди президії і жодних матеріалів для журналістів. Складалося враження, що це звичайне робоче зібрання, а не епохальний позачерговий з'їзд, з якого колись «керівна і cпрямовуюча» стартує до перемоги. >>