Дуже символічно, що один із найяскравіших таких симулякрів сучасності – Євробачення, яке проходить в Києві, – це зовсім не свято. Це лише гарна ілюзія успішності на фоні нашого соціального колапсу, коли під яскраву картинку відбувається не менш феєричний дерибан виділених на цю подію коштів.

Чому, приміром, їдучи на ДВА дні до Польщі, я радо відкриваю словник і починаю вчити мову сусіда? Бо я хочу орієнтуватися в незнайомому мовному середовищі! А ще тому, що я поважаю сусідній народ і хочу, аби він відчув до мене прихильність і симпатію.

Ми розговорилися. Мимохіть почулося - говорить цей немолодий уже чоловік ламаною українською, але при тому дуже старається. Запитав - звідки він? Виявилось, що Юрій - пенсіонер, переселенець із Луганська.

Такі слова могли б злетіти з вуст якоїсь пустопорожньої гламурної барбі, яких багато на різних телеканалах. Але не з вуст досвідченої професійної журналістки, яка народилась у Києві, виросла в акторській родині, чия мати (увага!) Герой України, народна артистка України – Неоніла Крюкова!

Богдан Дмитрович народився в Україні, але був змушений покинути її. Міг би асимілюватися і жити собі в якійсь благополучній країні, але він залишився українцем. І всюди, де б він не з’являвся – там з’являлася Україна.

Довгий час ці адепти руського міра прикривалися вивіскою гумору, паплюжачи весь політичний український бомонд, ніби інших тем для гумору вже й не існує. І ось взялися за речі більш глибокі і фундаментальні для нації, прикриваючись все тим же гумором...

Але ж відомо – те, над чим сміються, ніколи у народу не матиме більше авторитету. Тож, апріорі, все наше політичне життя тепер не що інше, як веселий балаган, який знімає напругу із суспільства – і відповідальність із політиків-злочинців...

Боротьба за Україну повинна починатися не з війни за територію чи надра. Територію можна відвоювати! Війна повинна починатися з відвойовування власного інформаційного простору, який поверне українцям нашу історичну пам'ять, наших героїв і національних світочів, наші реалії і пріоритети.

Проблема в тім, що у більшості країн світу люди шукають порозуміння і співіснування, тоді як тут продовжується війна - інформаційна, ментальна, психологічна - задля повного домінування і контролю одних над іншими.

Нас не так багато в українській пісенній Культурі. Тих, хто працює для неї осмислено, щиро і віддано. Поодинці нас легко розчавлять, як жалюгідних хробаків, давши трохи побавитися в шоу-бізнес.