Снобізм чи мовна імбецилія?

Намагаюся зрозуміти позицію тих, хто, живучи в Україні, не хоче оволодівати українською мовою. І прихожу до висновку - тут лише два варіанти: це якесь мозкове порушення або відверто вороже ставлення до культури і мови народу. Але ж це нонсенс!

Чому, приміром, їдучи на ДВА дні до Польщі, я радо відкриваю словник і починаю вчити мову сусіда? Бо я хочу орієнтуватися в незнайомому мовному середовищі! А ще тому, що я поважаю сусідній народ і хочу, аби він відчув до мене прихильність і симпатію. Вивчивши основні слова і прослухавши пару телепрограм польською, спіймав себе на думці, що готовий до спілкування.

Не знаю, як для інших, але для мене знайомство з мовами є захоплива річ, особливо, якщо вона ще й продиктована певною доцільністю.

Взагалі, вважаю, що сучасна людина, яка в анкеті пише, що володіє лише однією мовою, має викликати підозру. Це говорить або про крайній снобізм, або про нерозвиненість, або, не дай Боже, про мовну імбецилію

Продовжуючи мовну тему, зауважу: прийняти Мовний Закон – це лише початок. Український інформаційний простір треба наповнити різноманітним контентом. Поки що ж – українське кіно, український гумор (не плутати з кварталом і дизель-шоу), публіцистика, філософія, музика, пісня, поезія – усе це поза контекстом. Треба зруйнувати цю греблю!

Джерело