Кислотний кримінал

      Унаслідок викиду в повітря хмари з підвищеною кислотністю у Жовтих Водах постраждало 67 осіб. Нагадаємо, сталося це 11 травня на гідрометалургійному заводі, який є структурним підрозділом державного підприємства Східного гірничозбагачувального комбінату. Як уже писала «УМ», викид шкідливих речовин у атмосферу стався під час заміни фільтрів теплообмінника без зупинки виробництва.

      Як повідомив «УМ» прокурор міста Андрій Бороненко, наразі справа порушена за фактом стосовно посадових осіб за двома статтями: забруднення атмосфери і перевищення службового становища. «Нині на підставі екологічної експертизи справді порушена кримінальна справа, — розповів пан Бороненко. — У нас уже є висновки, що внаслідок викиду сірчаної кислотної хмари завдано збитків на суму понад 34 тисячі гривень. Тепер залишилося дочекатися висновків судово-медичної експертизи, на підставі яких можна буде встановити міру покарання винних у аварії осіб».

      Водночас не визнають власної провини безпосередньо на заводі. Валерій Гунько, заступник начальника цеху з виробництва, розповів, що хмара справді вийшла у повітря, однак не була отруйною. «Ми знаємо, що прокуратура порушила кримінальні справи. Проте особисто моя позиція — ані керівництво, ані мої підлеглі не порушували ніяких правил техніки безпеки. До речі, в нас є теж висновки, в яких ідеться, що у точці, де виходить газ у напрямку сіл, ніякого перевищення рівня кислотності не було».

      В унісон із працівниками заводу виступає і Головне управління МНС у Дніпропетровській області. Як розповів «УМ» інспектор центру пропаганди Станіслав Лагно, позиція міністерства незмінна — життю людей нічого не загрожує. «Те, що прокуратура порушила кримінальні справи, — нас не стосується, це її справа. Проте ми стверджуємо, що на даний момент не існує ніякої загрози мешканцям прилеглих сіл».

      Однак те, що ця історія є доволі темною, сумнівів не виникає. Розбіжності між офіційними заявами чиновників різних державних інстанції щодо аварії тільки підтверджують це. Наприклад, у санепідемстанції міста її працівник Олексій Главацький, який займався саме дослідженням повітря після аварії, взагалі відмовився будь-що коментувати, мотивуючи це тим, що по телефону нічого розповідати не буде.

      Таємничість і небажання говорити про те, що трапилося, стало нормою для історії із заводом. На останньому, до речі, один із керівників, який не захотів представитися, сказав, що всі ці події є банальною «заказухою», яка вигідна певним людям. Цілком імовірно, що аварія — лише передумова для подальшого продажу заводу у приватні руки, адже наразі він є державним.

      Про небажання давати суспільству правдиву інформацію можна судити й зі слів начальника медичної частини місцевої поліклініки Любові Лободи. Вона відмовилася нам повідомити, скільки людей звернулося по допомогу й наскільки важкими були симптоми, зіславшись на те, що немає часу. Однак з однієї її фрази — «зателефонуйте у приймальню — зараз це вже не така і велика таємниця» — можна зробити висновок, що дещо таки приховувалося, а правда невідома суспільству і нині.