«Ворота» підперли

      Харківська мерія наполегливо шукає можливість прилаштувати у чиїсь надійні руки свої повітряні ворота. Причому в будь-який пристойний спосіб: від передачі в оренду до їх повного продажу. І хоча повідомлення про намір влади вже давненько «висить» в інтернеті і блукає світом у вигляді так званого мемурандуму інвестора, потенційні власники і досі не вишикувалися у чергу. Основну причину управлінці озвучують так: вкладені в аеропорт кошти інвестор зможе повернути не раніше, ніж років через десять.

      До початку переговорів, якщо такі дійсно колись відбудуться, мерія готова вже сьогодні. І не лише на словах. Як повідомив на одній iз прес-конференцій міський голова Володимир Шумілкін, харківський аеропорт нагадує сьогодні «чистеньку лялечку». Тобто чиновники вже списали йому п'ятнадцять мільйонів боргу, звільнили від тягаря у вигляді соціально-культурної сфери і другий рік поспіль не докучають податком на землю. До того ж руку допомоги управлінці планують не забирати доти, поки не знайдеться бодай один із потенційних інвесторів. Підстраховка в період очікування цього року коштувала міській казні два мільйони гривень. Не виключено, що й наступного буде пожертвувано аналогічну суму.

      Правда, вручаючи свій великий пряник, мерія не випустила шанс махнути й довгим батогом. Аеропорт пережив тотальну кадрову чистку. З'ясувалося також, що в період застою на тілі агонізуючого підприємства паразитувало чимало народу. Скажімо, електроенергію, що той оплачував, споживало все наближене до нього селище. «Будь-який кіоск, — говорить начальник міського управління економіки та комунального майна Євген Черненко, — міг легко зробити проводку і безоплатно качати струм».

      Наступними в черзі на розборки стоять дві компанії-боржниці: «Українські Середземноморські лінії» та «Аероміст Харків». Якщо вони й надалі не сплачуватимуть комунальні послуги і не видаватимуть людям зарплату, мерія змушена буде піти на скорочення рейсів. Хоча відміна польотів сьогодні — згубний вид покарання. Поріг рентабельності для аеровокзалу — шість зльотів і посадок на добу. Але підтримувати його вдається лише завдяки фінансовим вливанням із держбюджету.

      До того ж це підприємство давно потребує серйозної модернізації. Як говорить Володимир Шумілкін, в аеропорту й понині підвозять пасажирів до трапу машинами, які є фактично його (мера) ровесницями. І хоча харківський міський голова — чоловік у розквіті сил, для техніки подібний вік є, без перебільшення, граничним. Потрібно гроші також на повторну сертифікацію, будівництво терміналу, капітальний ремонт злітної смуги. Без цього повітряні ворота Харкова навряд чи утримають за собою міжнародний статус. Тому, щоб зацікавити інвестора, міськвиконком готовий навіть поділити з ним право володіння об'єктом. Найпершою кандидатурою на партнерство міські чиновники називають сьогодні Міністерство транспорту. Останнє, крім усього, зацікавлене в тому, аби харківський авіавокзал не був слабкою ланкою вітчизняної повітряної мережі.

      — Орієнтовна оцінка основних засобів аеропорту — 37 мільйонів гривень, говорить Володимир Шумілкін. — Ми готові вкласти таку суму, якщо Мінтранс, у свою чергу, погодиться інвестувати кошти, а також максимально включить нас до маршрутів вітчизняного та міжнародного авіаруху. Я чекаю візиту представників цього департаменту, аби разом обговорити умови спільної діяльності.