Біль «непроханого гостя»

      Будівля харківського Держпрому завжди була символом. Колись — революції у вітчизняній архітектурі, тепер — її глибокого занепаду. Факти свiдчать самі за себе. Грандіозну споруду фасадом завдовжки 300 метрів фахівці на початку минулого століття звели всього за два з половиною роки (1925—1928). Сьогодні ж, аби просто реставрувати будівлю, потрібен термін у чотири рази довший. Принаймні за умови, якщо потік державних коштів не зміліє до дріб'язку.

      Ленінградські архітектори своє творіння назвали «Непроханим гостем». І це зрозуміло: новітні технології, чужий для того часу конструктивізм, перший висотний будинок міста. Навколо нього мав вирости центр української столиці — сучасний, адміністративний, з претензією на повну новизну. Аби підняти бетонного велета над землею, використали 1315 вагонів цементу, 3700 вагонів граніту, 9 тисяч тонн металу, 40 тисяч квадратних метрів скла. А заодно вивезли з будівельного майданчика 20 тисяч кубічних метрів землі.

      Але розмах і стислий термін будівництва не викликають подив настільки, як заворожуюча нестандартність споруди. Скажімо, всі корпуси Держпрому зведені у формі мало прихованої асиметрії. Проте саме ця архітектурна «недбалість» і є найбільшою родзинкою комплексу, оскільки додає йому природного шарму. З іншого боку, гармонія бетону і скла, візуально полегшуючи архітектурний шедевр, викликає певне занепокоєння з приводу його міцності. Але, як з'ясувалося в ході останньої війни, надійнішої споруди у Харкові просто немає. Окупанти не раз закладали вибухівку під стіни монументального комплексу, але той залишився непохитним. У результаті саме над Держпромом після визволення міста встановили прапор перемоги.

      Але тепер у ювілейний рік архітектурного символу Харкова стало зрозуміло, що лихий намір вояків третього рейху може сповна реалізувати час. Тобто 75-річний Держпром невпинно руйнується, а ті копійки, що виділяють столиця та область на його порятунок, не вирішують проблему в цілому. І сьогодні в середині комплексу можна зустріти ліфти, встановлені ще в рік завершення будівництва. Фахівці говорять, що сьогодні монолітна споруда потребує серйозної реконструкції, оскільки міняти потрібно все. Почали з даху в позаминулому році, але роботу завершити не вдалося й донині. З аналогічною швидкістю просувається також ремонт комунальної мережі. Якщо цю традицію не буде порушено, то до внутрішніх робіт спеціалісти приступлять лише через кілька років, а сам Держпром перетвориться на черговий харківський довгобуд. Адже весь комплекс робіт, за теперішнього фінансування, триватиме близько десятиліття. Директор комплексу Микола Чехунов говорить, що Київ, виділяючи на ремонт будівлі мізерні кошти, не завжди дає навіть обіцяне. Минулого року, скажімо, не додали мільйон, а цього року — 670 тисяч. І це тодi, коли запланували лише чотири і два відповідно. За розрахунками ж фахівців, порятунок усього комплексу коштуватиме Україні близько 160 мільйонів.

      Ця сума просто космічна, особливо з огляду на той факт, що навіть у переддень 350-річного ювілею Харкова регіон «вибив» у столиці для «Непроханого гостя» лише 5 мільйонів гривень. Можливо, саме тому місцеві зодчі все активніше стали виношувати ідею про включення Держпрому до списку пам'ятників архітектури, які охороняє ЮНЕСКО. Претензія на світовий рівень може вирішити в майбутньому бодай частину його проблем.