Другий пiсля Ленiна

      Сьогодні забудькуваті нащадки про видатного вченого знають щонайбільше дві речі: він став одним із перших Нобелівських лауреатів і винайшов комерційний спосіб приготування кефіру. Навіть той факт, що Ілля Мечников народився у невеликому селі Іванівка під Харковом і здобув освіту в першому українському університеті, для багатьох співвітчизників залишається таємницею. Отож пам'ятник, створений скульптором Сайфаддином Гурбановим, певною мірою відновлює історичну справедливість. Образ його героя, мов глиба виростає із землі, яка, власне, і дала світові наукового генія.

      Аби втілити цю художню ідею у життя, до Харкова привезли 15-тонну гранітну брилу. Хоча розглядалися й інші проекти монумента — від традиційних бюстів до величавих постатей на повний зріст. Після тривалих дискусій роботу довірили вищезгаданому скульптору, який усього за два місяці витесав з міцного каменя монументальну фігуру вченого. Швидкість, за словами митця, тільки додала йому куражу. На його думку, лише експромтом можна створити по-справжньому живу і цікаву скульптуру. Сьогодні Сайфаддин Гурбанов завершує вручну відшліфовувати граніт. Без такої роботи, вважає він, камінь не матиме естетичного лоску. Наразі в Україні є лише один монумент такого гатунку — пам'ятник Леніну в Києві.

      Місце, де в понеділок пан Гурбанов презентуватиме своє нове творіння, фахівці називають ідеальним. Гранітна постать вченого з'явиться на розі вулиць Пушкінської і Мечникова, якраз навпроти Науково-дослідного інституту мікробіології та імунології, що носить його ім'я. Ця подія мала статися ще весною — 15 травня минуло 160 років від дня народження нашого видатного співвітчизника. Але на той час авторам ідеї не вдалося зібрати потрібну суму грошей. І оскільки образ глиби розмінювати на дрібниці не наважились, дату відкриття перенесли на кінець ювілейного року.

      Пригода з пам'ятником чимось нагадала неспокійне життя самого вченого. За 71 рік він встиг змінити три країни, перевернув уяву вчених про природу лейкоцитів, отримав Нобелівську премію за те, «що започаткував дослідження з імунології, вплинувши на весь хід її розвитку». Ілля Мечников також активно займався проблемою старіння і видав кілька книг, присвячених здоровому способу життя.

      В історію вчений увійшов і як людина, здатна на велике й, без перебільшення, жертовне кохання. Коли у 1873 році від туберкульозу померла його перша дружина Людмила Федорович, він вирішив теж піти з життя і випив морфію. Якимсь дивом сильнодіюча отрута не вбила 28-річного вченого (у 22 Мечников захистив докторську дисертацію). А вже через два роки доля йому подарувала нове кохання до зовсім юної студентки Одеського університету Ольги Білокопитової. Але з нею теж трапилось лихо — дівчина захворіла на черевний тиф. Мечников знову вирішує звести рахунки з життям і вводить собі ін'єкцію аналогічного збудника хвороби. Тяжка недуга знову прикувала його до ліжка, але остаточно вилікувала від депресії і повернула зір, частково втрачений на початку наукової кар'єри.

      Помер учений у Парижі в 1916 році після кількох інфарктів. Він нагороджений медаллю Коплі Лондонського королівського товариства, отримав ступінь почесного доктора Кембриджського університету. Ілля Мечников також є членом Французької академії медицини і Шведського медичного товариства.