На лінії пекла: як живуть та виживають у деокупованих рік тому громадах Харківщини

27.09.2023
На лінії пекла: як живуть та виживають у деокупованих рік тому громадах Харківщини

У зруйнованому рашистами Ізюмі потроху відновлюється життя. (Фото Медіагрупи «Об’єктивно».)

Лісові господарства Вовчанщини до зими планують відтворити 13,4 гектара лісів на невеликих ділянках, які встигли обстежити піротехніки.

 

Вже сама наявність тут саджанців сприймається як трудовий подвиг.

 

Адже села цієї громади пів року поспіль були під кацапською окупацією, а тепер потерпають від обстрілів з ворожої території.

 

Висадити новий ліс без понищеної орками техніки та інвентаря — вкрай непросто, але лісники не можуть не дбати про майбутнє.

 

Для них це символічний доказ того, що життя, попри воєнні труднощі, все ж триває далі.


Схожу історію наразі переживають фактично всі населені пункти Харківщини, що були звільнені від біснуватих терористів рік тому.

 

Другу дату народження слобожанські села та містечка відсвяткували не без глибокого суму, проте з вірою у швидку перемогу.

 

Люди також переконані, що найстрашніше пекло, влаштоване їм московитами, вже точно лишилося у минулому.

Вибухонебезпечна реальність

Рік тому, тікаючи з прифронтової області, росіяни щільно замінували всі населені пункти, куди ступив їхній брудний чобіт. Нерідко закладена вибухівка має пластмасові корпуси і не реагує на прилади піротехніків.

 

Небезпечними «гостинцями» був нашпигований простір біля ліній електропередач, водо- та газогонів, на сільськогосподарських полях, дитячих майданчиках, у житлових масивах.


Дісталося від так званих «асвабадітєлєй» і лісам, у яких мешканці звільнених населених пунктів зараз могли б збирати ягоди та гриби і запасатися на зиму дровами.

 

«Внаслідок дій російських окупантів на Харківщині заміновано понад 170 тисяч гектарів лісів, — розповів заступник начальника Харківської ОВА Євген Іванов. — Окупанти завдали величезних збитків екології регіону. Для виправлення наслідків агресії необхідна допомога міжнародних партнерів. У цьому напрямку системно працюємо на базі Регіонального офісу міжнародного співробітництва».


Вовчанському лісництву в цьому сенсі трохи пощастило, бо там змогли зберегти частину зібраного ще взимку 2021 року насіння хвойних дерев і висіяти у тепличках на площі 0,046 гектара.

 

Ще на 35 гектарах із минулої весни, за даними пресслужби Державного агентства лісових ресурсів, вирощують майбутні саджанці.


Загалом лісні масиви, усипані мінами, стали великою проблемою для жителів Вовчанська ще й тому, що люди там не можуть заготовляти дрова.

 

Налагодити ж централізоване опалення тут через понищену інфраструктуру та постійні обстріли до холодів практично неможливо. Доведеться другу зиму поспіль грітися біля буржуйок та електроприладів.

Мрія про тепло

Вовчанську громаду, що розташована поблизу російського кордону, ворог обстрілює фактично щодня, тому сюди не поспішають повертатися місцеві жителі. Із 40 тисяч людей, які проживали тут до війни, лишилося 12 тисяч.


Водночас до Ізюма ракети і шахеди сьогодні прилітають нечасто, але місто й без того зруйноване на 80 відсотків. Тут важко знайти будівлю, куди б не прилітало щось смертоносне.

 

Але через відносний спокій ізюмчани їдуть додому. На момент деокупації тут проживало близько 3 тисяч містян. Зараз уже 27 тисяч. Зимувати їм буде теж непросто, оскільки москалі вщент знищили ТЕЦ, що обслуговувала 70 відсотків домоволодінь міста.

 

За словами голови Харківської ОВА Олега Синьогубова, область «працює над створенням мережі місцевих теплоелектростанцій», а також придбала 10 модульних котелень вартістю 60 мільйонів гривень. В Ізюмі також відновили світло, водопостачання, мобільний зв’язок, подекуди вмикають інтернет.


Балаклія, де окупанти свого часу створили найбільшу кількість катівень (через них пройшли сотні патріотів), зиму зустріне з теплом, якщо рашисти не зруйнують ракетами полагоджену інфраструктуру.

 

«Місто практично готове до початку нового опалювального сезону, за деяким винятком, тому що терор окупантів триває, — повідомив голова Ізюмської районної військової адміністрації Степан Масельський. — Але робота не припиняється й зараз».

Буде ліс, буде й місто.
Фото Державного агентства лісових ресурсів.


У Куп’янську теж планують запустити централізоване опалення, хоча це місто зараз стало однією з найгарячіших точок фронту. Тут постійно триває евакуація мирних жителів. Але відчайдухів, які не хочуть покидати своїх домівок, навіть тепер немало.

Повернення на руїни

За даними Харківської ОВА, на території регіону агресори вже знищили або пошкодили понад 40 тисяч об’єктів. Відновлюють їх без особливих ударних темпів, проте в рамках ухваленого алгоритму дій. Тобто спочатку ремонтують будівлі з незначним руйнуванням, а потім із більш масштабним.

 

«Протягом 2023 року на відновлення Харківщини з Фонду ліквідації наслідків збройної агресії виділено 1 мільярд 128 мільйонів 400 тисяч гривень, — повідомив Олег Синєгубов. — Ще 5,2 мільйона виділено з місцевих бюджетів та 58,4 мільйона — з обласного. За ці кошти відбудовують 56 об’єктів. Це 42 проєкти відбудови багатоквартирних будинків, 8 закладів охорони здоров’я, 4 заклади освіти, 2 адміністративні будівлі».


Ізюм у списку «щасливчиків» має особливий статус, оскільки тут планують застосувати «комплексний підхід». Для старту обрано дві локації. На одній реалізують 9 проєктів, на іншій — 6.

 

Кошти на відбудову, 11-12 мільйонів доларів, погодився виділити уряд Катару. Це рівно половина від необхідної суми. Решту шукатимуть удома. Зі світу по нитці збирають і на вщент зруйновану ізюмську лікарню. Поки що знайшлися кошти лише на операційний блок.

 

«Попри тяжкі руйнування, медичний персонал продовжує надавати допомогу жителям району, — повідомив начальник медичної частини закладу Богдан Бережний. — Завдяки підтримці держави та міжнародних партнерів ми отримали обладнання та лікарські засоби».


Бажання людей повернутися у свої домівки і якнайшвидше відновити зруйноване житло потребує неабиякої сміливості. Начальниця Савинської селищної військової адміністрації Оксана Супрун розповіла трагічні будні села Залиман.

 

Орки тут були недовго, оскільки під натиском ВСУ змушені були перебратися на протилежний берег Сіверського Донця. Але це їм не завадило нещадно розстрілювати людські хати з досить близької відстані.

 

У результаті на момент деокупації Ізюмського району тут залишилося 42 місцеві жителі. Наразі повернулося 400 людей, але у переважної більшості надійного даху над головою немає. Вони активно обживають гаражі і вцілілі сараї, готуючись до зими.


Ситуація у Савинській громаді (і, мабуть, не лише там) ускладнюється й через майнові колізії.

 

«Сьогодні ми зіткнулися з найбільшою проблемою. Це відсутність документації на домоволодіння, — повідомила пані Супрун Харківському пресклубу. — Є випадки, коли люди взагалі зайшли до будинку і живуть за усною домовленістю. Отож сьогодні шансу потрапити під державну програму відновлення у них фактично немає. Тому ми намагаємося владнати проблему в індивідуальному порядку».

Ремонт з нуля

Руйнування старої інфраструктури подекуди надихнуло місцеву владу організувати сучасний формат відбудови втрачених об’єктів.

 

За такою схемою в Дергачах планують реконструкцію Центру первинної медико-санітарної допомоги, який весною минулого року рашисти бомбили тричі.

 

Зараз тут проводять демонтаж понівеченої будівлі та підготовчі роботи до зведення нового каркаса.

 

Колишню скромну будівлю згодом замінить розширений двоповерховий центр із новим обладнанням та автономною каналізацією, яка включатиме станцію біологічної очистки.

 

У плані є також прокладання зовнішніх та внутрішніх інженерних мереж і благоустрій навколишньої території.


А в багатостраждальному Залимані наразі повністю оновлюють систему водопостачання, бо кацапи з танків цілеспрямовано розстріляли водонапірну башту, електричний трансформатор, свердловину і водогін.

 

«Сьогодні по цьому об’єкту в нас є мегаоптимістичні прогнози, — каже Оксана Супрун. — Тут уже працюють усі крани і бурильні вишки. Вартість проєкту — 2 мільйони гривень. До початку холодів проблему водопостачання у селі буде вирішено. На новій свердловині будуть встановлені сонячні панелі, які здешевлять вартість видобутку води».


У Залимані рашисти також знищили Будинок культури і школу. На основі уцілілого фундаменту БК тут планують збудувати сучасний культурно-адміністративний центр, який покриє потреби села і водночас буде економічним у сенсі енерго- і теплозабезпечення. Над проєктом новобудови наразі працюють харківські архітектори.


У Савинській громаді вже відновили 2 амбулаторії і 3 ФАПи, а також завдяки грантовим коштам створили два дитячі й освітній простори.

 

Щодня їх відвідують до 30 дітей різного віку, які отримують психо-соціальну підтримку, вивчають англійську мову, займаються в гуртках. Усі ці заклади оснащені сучасним обладнанням.

 

«Деякі батьки дивувалися: «У нашому селі є отаке?» — каже Оксана Супрун. — «Так, — відповідаю. — Ми маємо рівний доступ до всього». Тому дуже приємно, що такі процеси відбуваються».


Цей проєкт важливий і тому, що громаді через обстріли довелося значно скоротити свою шкільну мережу. Нині з чинних закладів залишилися Савинський ліцей і філія, де навчаються майже 800 дітей.

 

Через відсутність шкіл майже 5 відсотків батьків, які виїхали за кордон чи в інші регіони, не планують повертатися додому. Це досить суттєва демографічна втрата.

 


У свою чергу мегапроєктом Балаклійської громади стала робота з відновлення зруйнованих мостів.

 

«Місто було фактично від’єднано від сусідніх населених пунктів, — каже начальник міської військової адміністрації Віталій Карабанов. — Через відсутність логістики люди сюди ще довго не поверталися б. Зараз ми побудували тимчасові мости, але вони зроблені капітально і легко витримують автобуси та вантажівки».


Сьогодні в Балаклеї вже працюють усі комунальні підприємства, тому наслідки війни не відчуваються настільки гостро, як в інших деокупованих населених пунктах. І все ж є речі, які неможливо збагнути в принципі.

 

«До війни в Балаклії, Ізюмі, Куп’янську, Харкові вирувало справжнє цивілізоване життя, — каже Віталій Карабанов. — А тепер діти не можуть ходити до школи. Просто у голові не вкладається, як таке може статися у XXI столітті».


Схоже, дикунів час не змінює апріорі.