Людина-оркестр

На моєму столі книжка — Роман Кумлик «Гуцульські співанки». Що може бути кращим подарунком, ніж книжка? Та ще тоді, коли свого часу доля звела з цією чудовою людиною. Роман Кумлик — музикант-віртуоз. Скрипаль від Бога. Його називали — гуцульський Паганіні, народний філософ, фольклорист-краєзнавець. Роман Кумлик, заслужений працівник культури України — передчасно відійшов у вічний світ Господньої музики три роки тому в січні, так і не дочекавшись побачити омріяну книгу гуцульських співанок, записаних упродовж багатьох літ на рідній землі. Батькові струни покликала до земного життя дочка Наталія.

На долю Маестро випало багато випробувань. Йому виповнився ледь рік, як його матусю відірвали від синового серденька й вивезли у Сибір — у далекий Хабаровський край. Виселили в далеку чужину трьох сестер і брата. Добре, що мати послухала ясенівських гуцулок і лишила сина в горах. Довгою мученицькою дорогою, яка тривала до Хабаровського краю цілий мі­сяць, віддали Богу душу всі діти. Батьком і матір’ю для малого Романа була мамина сестра Катерина з чоловіком Петром. Маленький Ромчик ще не ходив до школи, не знав жодної ноти, а вже грав на весіллях та гуцульських забавах. Лише в дев’ятнадцять літ Роман знайшов матір і пригорнувся до неї в Криму. Саме в Сімферополі Роман здобув музичну освіту. Музикував на сопілці, скрипці. Наповнював культурні заклади зрусифікованого Криму автентикою гуцульської музики та щирої української душі. Разом із мамою звели гніздечко на Верховині у 1996 році. Там і щастя своє зустрів — дружину Марічку з Яворова. Пізніше защебетали в родині дві донечки — Леся і Наталія. Зводив будинок, виховував донечок і звеселяв людей піснею. Талановитому верховинському музикантові аплодує стоячи Україна.

У чому ж феномен гуцула Романа Кумлика з Верховини? Певно, в тому що все українське, предківське музичне мистецтво та культуру черпав із глибин свого народу.

Романа Кумлика називали людиною-оркестром, бо яка ще людина у світі грала на 35 музичних інструментах. Він єдиний, хто професійно грав на скрипці на праву і ліву руки. 

Майже два десятиліття зачаровувала дивовижною грою на народних інструментах гуцульська капела «Черемош», що її створив і керував нею Роман Петрович.

Як було сутужно й нелегко, але він створив Музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів. Справжнім скарбом стали скрипочки. Їх кілька десятків у музеї. Справжнім раритетом є цимбали. Вони тамують біль і надихають. А скільки співанок він записав з уст гуцулів-горянів. Він зібрав повну тайстру того скарбу, чекав виходу книжки. Важко повірити, що автора, віртуоза-музиканта вже немає поміж нас. Але добре, що встиг зібрати за життя. Чудово, що справу батька продовжують доньки Леся й Наталія: проводять екскурсії в музеї, грають на музичних інструментах. А життя невпинно рухається далі разом із течією Чорного Черемошу, разом із незгасними спогадами про Романа Кумлика.

Справді — книжка найкращий подарунок. У збірці близько сотні співанок, записаних в усіх куточках Верховини. До книги ввійшли і спогади про Маестро рідних і близьких людей Романа Кумлика. Чудове художнє оформлення Ольги Яремчук. Доповнюють видання фотоілюстрації з сімейного архіву.

«Гуцульська музика — це наше життя. Музика — це все, без музики нічого не обходиться. Музику треба любити…» — бринять над світом слова Маестро.