Попри те, що нам це категорично забороняли в дитинстві дорослі, малювати на стінах, виявляється, досить приємно. І корисно, якщо підходиш до справи з любов’ю і фантазією. Принаймні так вирішили молоді художники кількох творчих груп, об’єднані в ініціативу «АRT-мобілізація», які перетворили підземний перехід під київською Європейською площею на справжню арт-галерею.
На фасаді одного з найстаріших будинків у центрі Тернополя встановлено першу в Україні меморіальну дошку, що вшановує пам’ять славнозвісного таємного молодіжного товариства «Громада» (відразу зазначу, що Павло Лазаренко і К° тут ні до чого).
Доки Харків оговтувався від вибуху в пабі «Стіна», тривожна інформація надійшла з Одеси. Там невідомі вночі закидали «коктейлями Молотова» пункт, у якому волонтери збирали допомогу українській армії.
У часи Майдану існував анекдот: «Якщо в українців попросити ядерну боєголовку, вони спитають: «Куди доправити?», і за півгодини у тому місці буде і боєголовка, і чай iз канапками». Жарти жартами, але нинішня ситуація змусила не одного кулібіна згадати про своє хобі й власними руками взятися за допомогу армії.
Для багатьох дипломатів світу вже є очевидним, що Росія і Україна готуються до нового силового протистояння на Донбасі. Зокрема, міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр висловив думку, що ситуація на українсько-російському кордоні незабаром може загостритись і «цьому потрібно завадити».
Днями у Донецькому відділенні Національної спілки письменників України стався «переворот». Представники «нової влади» захопили приміщення, зламавши замки на дверях і встановивши нові. «У нас революція! — бадьоро повідомив по телефону голові Донецької організації НСПУ Павлові Кущу нинішній «заступник коменданта Донецька», письменник-фантаст Федір Березін, який саме разом з озброєними «колегами» перебував у захопленому офісі.
У розмовах із батьками дітей-біженців я не раз чула, що з Донбасу виїхали всі нормальні — залишилися пенсіонери, які хочуть дожити віку у своїй хаті, i затяті прихильники «ДНР» та «ЛНР». Те, що дорослі, ті, які народилися у СРСР, можуть скептично ставитися до України і політики Києва, сумніву не викликало. Але як же діти, чиїми вустами говорить Бог?
