Вона закінчила лише чотири класи народної школи.  Володіла польською, німецькою та українською. Грала на фортепіано, цитрі, дримбі, добре малювала, каталася верхи на конях, займалася в аматорському театрі й хотіла стати професійною актрисою. Ольга Кобилянська в юності була пристрасною брюнеткою з оксамитовими очима, цікавилася новинками моди, мала вишуканий смак і до старості зберегла струнку фігуру.

Її називали ясним сонцем королівської родини. Не лише британські піддані — жителі всього світу милувалися доброю усмішкою принцеси Діани, будь то її весілля з Чарльзом, чергова гуманітрана місія або ж відверте інтерв’ю про нелегкі стосунки членів королівської сім’ї.

«Українська літературна газета» зорганізувала обговорення прозових творів, висунутих на здобуття Шевченківської премії. На «круглий стіл» запросили літературних критиків з інших медій та експертів «Книжки року» (головний редактор «УЛГ» Михайло Сидоржевський — також експерт «КР»).

Наразі є багато нарікань на якість підручників із історії України та на книжки з цієї тематики загалом. Можливо, такі претензії небезпідставні, бо історію України, потрібно вчити не з бромом, а за книжками справжніх патріотів. Саме вони висвітлюють найпотаємніші закутки історії, котрі приховувати різноманітні загарбники.

Кілька місяців тому, готуючись до 150–річчя з дня народження Ольги Кобилянської, Чернівецька облдержадміністрація звернулася до людей із проханням перерахувати на спеціальний рахунок у банку гроші на ремонт Літературно–меморіального музею письменниці в Чернівцях та садиби в селі Димка Глибоцького району.