Сьогодні — останнє пленарне засідання Верховної Ради VI скликання. «Дембельський акорд» передбачає не лише фотографування й фуршети, а й розгляд кількох важливих законопроектів, зокрема про 15–відсотковий податок на продаж валюти, про обрання та звільнення суддів та ін.
Не будемо вдаватися до зайвих реверансів — ця Рада не заслуговує на жодну поблажливість. Скажемо прямо: VI скликання стало найгіршим в історії українського парламентаризму. Власне, депутати, що відходять у минуле, обома руками доклалися до його — парламентаризму — знищення. У Раді–6 було найбільше бійок, і вони були найбрутальнішими та найкривавішими. За різними підрахунками, в цій Раді перейшли до інших фракцій чи іншої більшості від 80 до 100 депутатів, якщо брати до уваги волевиявлення виборців 30 вересня 2007 року. Власне, саме Рада–6 додала в політичний лексикон термін «тушка», і вартість цих «тушок» сягала $1,5–2 млн. «поштучно». А ще ж на певні голосування купували цілі фракції оптом. Ця Рада благословила здачу величезного шматка української території Росії принаймні до 2042 року (а де флот — там і пропагандистський вплив на всю країну). Саме цей парламент оточив себе потужними залізними парканами, аби убезпечитися від гніву вуличних маніфестацій, та поновлював ці огорожі після руйнувань. Парламент, що починав із «помаранчевої» більшості, відповідно до сьогочасної кон’юнктури змінив двох спікерів, двох прем’єрів і закінчив як ганебний заповідник застою, де в «регіоналів» марно випитувати, як вони голосуватимуть через тиждень або навіть через годину — адже це вирішують не вони, а стратеги й тактики на вулиці Банковій, тоді як нардепи–«більшовики» «на чергуванні» лише тиснуть кнопки «за себе й за того хлопця», втілюючи в життя помахи руки Михайла Чечетова. Рада–6 стала справжньою «шісткою» в руках виконавчої влади.
Давайте–но на прощання оглянемо етапи її «великої дороги».
