Щонайменше на 35 мажоритарних округах, де, за підрахунками ЦВК, перемогли провладні кандидати, насправді лідирують кандидати від опозиції або самовисуванці. Такі дані учора оприлюднив громадський рух «Спільна справа» за результатами власного паралельного підрахунку. За словами координатора руху Олександра Данилюка, йдеться про цілі області, де були перекручені результати волевиявлення, — Вінницьку, Волинську, Хмельницьку, Житомирську, Полтавську, Київську, Кіровоградську і Черкаську. Технології фальсифікації були аналогічними тим, які зараз спостерігаються у низцi округів Києва, — уточнення окружними комісіями протоколів дільничних виборчих комісій. Але організаційна слабкість опозиційних кандидатів і відсутність уваги ЗМІ не дозволили їм організувати належний контроль над перерахунком і протидіяти підміні даних.

Водночас запекла боротьба вчора ще тривала на низці проблемних округів Київщини, Черкащини, Вінниччини та у самій столиці. Характерні ознаки: на території виборчкомів чимало молодиків з «липовими» посвідченнями журналістів, спроби розкрити пачки з бюлетенями, локальні бійки або численні скарги до судів з вимогою визнати недійсними голосування на окремих дільницях. Деінде застосовувалися газові балончики або розливалися ліки. Переможені де–факто кандидати від влади не бажають визнавати цього де–юре, адже витратили чимало мільйонів на підкуп виборців протягом кампанії. Гречка не спрацювала, але грошові мішки готові витрачати ще більше (тепер уже на керівництво ОВК), аби тільки потрапити в парламент.

Пишу цей матеріал напередодні виборів, але коли ця стаття побачить світ, уже будуть відомі їх результати. Впевнена, що дуже багатьох вони розчарують, і ми почуємо стільки розмов про фальсифікації, маніпуляції, пресинг, адмінресурс тощо. Не сумніваюся в наявності цього всього і відповідному впливі на результат, але хочеться підняти і тему дещо іншого фактора. Того, як впливає на результати виборів позиція і поведінка власне виборців, тієї самої маси народу, яку називають електоратом. На серйозну аналітику в цій публікації не претендую — це, швидше, буде щось на кшталт невеселих «замальовок з натури». Не хотілося б і когось принизити чи образити, але факти залишаються фактами. І особисто мені моя людська і професійна совість не дозволяє про них не написати. Звичайно, описуване далі аж ніяк не стосується всього українського народу, однак стосується досить багатьох. І поки не зміниться свідомість цих багатьох, доля України, очевидно, не зможе кардинально змінитися на краще.