Часи в театрі — поняття дуже умовне. Минуле і майбутнє переплітаються тут настільки тісно, що іноді сприймаються як єдине ціле... Цьогорічне літо було захмарене сумною звісткою про смерть Богдана Ступки. Але ми й досі не навчилися говорити про нього в минулому часі. Власне, про це подбав сам Богдан Сильвестрович. Завтра в Українській драмі розпочинаються гастролі омського театру «Гальорка», які попередньо благословив Ступка. Як розповів директор «Гальорки» Володимир Вітько, з Богданом Ступкою він познайомився на міжнародному театральному фестивалі в Омську, на якому франківці показували свого «Царя Едіпа». Тоді ж і виникла ідея привезти деякі вистави «Гальорки» до Києва. Богдану Сильвестровичу вона сподобалася, але технічні моменти через хворобу художнього керівника Театру Франка узгоджували вже з директором Михайлом Захаревичем. А коли гастрольна афіша, дати вистав уже були погоджені, з України надійшла сумна звістка... Свій творчий візит до Києва актори театру вирішили присвятити світлій пам’яті Богдана Ступки.

Днями до України завітає незвичайний хор — хор імені Лисенка з міста Ню–Вейґен, учасниками якого є 40 голландців, які співають українською.

Цього року колектив відзначає 15–рiччя своєї міжнародної музичної діяльності. За цей період хор устиг погастролювати з концертами у Голландії, Франції, Бельгії, Україні, Канаді. На рахунку «українських голландців» співпраця з європейськими міжнародними хорами та три компакт–диски духовних, класичних і народних пісень . Окрім свого ювілею, хор відзначатиме 95–ту річницю народження засновника — маестро Мирослава Антоновича. На знак пошани свої гастролі хор розпочне з рідного міста Мирослава Антоновича — Долина, що в Івано–Франківській області. Наступними містами, що прийматимуть хор, стануть Вінниця, Черкаси, Кривий Ріг та Донецьк.

За всі часи авторам–початківцям пропонували робити, тобто писати життя з великих — чи то класиків, а чи сучасників історичного процесу. Самі стаючи згодом видатними і заслуженими, вони розуміли, що треба було якраз навпаки — плекати у собі власну творчу «незайманість», будуючи автономний космос пригод в офіційному всесвіті преміальних сюжетів. Вже сьогодні російські автори, так і не навчившись діамату стосунків з ефемерною реальністю, все частіше зазирають за її альтернативні лаштунки, розповідаючи про себе любого в обгортці екзотичної дійсності.

Незважаючи на те, що від виходу на екран останньої частини фільму про пригоди Джейсона Борна минуло п’ять років, інтерес до його персони не вщухає й дотепер. Тому коли в прокаті з’явився «Спадок Борна» (реж. Тоні Гілрой), більшість пішла в кінотеатри з надією побачити саме цього героя. Він там є. Але лише як спогад. Бо головна роль у стрічці перепала новому персонажеві — Аарону Кроссу (Джеремі Реннер), супербійцю, причетному до структури, що виховала Борна та інших убивць. Це кіно — початок нової історії і нових пригод.