Безумовно, знаковою кіноподією літа ось уже протягом 16 років є і залишається фестиваль українського короткометражного кіно. Цього року «Відкрита ніч» так і не змогла повернутись на рідне місце дислокації. З гори Уздихальниці, що на Андріївському узвозі, фестиваль спустився просто до води — подія відбулася на території галереї «Арт–причал», розташованої під новим Гаванським мостом. Проте нове місце не позначилося на відвідуваності події. Більше того, бувалі фестивальники запевнили, що цьогорічна «Відкрита ніч» зібрала мало не найбільшу кількість відвідувачів. Прелюдією до фестивалю став виступ гурту «Очеретяний кіт». На церемонії відкриття незмінні ведучі Дмитро Капранов та ідеолог фесту Михайло Іллєнко оголосили список журі. Серед них народні артисти України Богдан Бенюк та Анатолій Хостікоєв, фронтмен гурту Kozak System Іван Леньо, куратор галереї «Арт Причал» Александр Ктиторчук, художник Анатолій Криволап, літературний критик Олександ Бойченко та інші. Головою журі стала письменниця Оксана Забужко. Водночас паралельні покази «Відкритої ночі» розпочалися в Дніпродзержинську, Запоріжжі, Каневі, Копичинцеві, Івано–Франківську, Львові, Миколаєві, Полтаві, Прилуках і Чернівцях.

Чи можливо в наші дні в Україні зняти фільм за невеликі гроші? Аби дізнатися це, ми відвідали знімальний майданчик фільму «Дорога на Захід», зйомки якого завершуються в Києві, й зустрілися з режисером стрічки Дмитром Захаревичем. Прокинулись о п’ятій ранку, оскільки на місці збору треба бути о сьомій. Так рано зустрічаємось, аби захопити максимум світлового дня. Адже будь–які зйомки в сутінках чи вночі вимагають додаткових джерел освітлення, чого не можуть собі дозволити малобюджетні стрічки. Коли всі зібралися, режисер картини Дмитро Захаревич представив команду проекту. Це молоді актори з університету ім. Карпенка Карого — Микола Бабин, Микола Стефаник, Денис Пасічний; з театру «Чорний квадрат» — Нінель Приходько і справжній ветеран кіно з Театру юного глядача — Леонід Леонідович Марченко, який, до речі, знімався ще в Леоніда Бикова, в його фільмах «Ати–бати йшли солдати» і «В бій ідуть одні старики».

Навряд чи помилюся, коли скажу, що вино й поезія — речі нероздільні. Точніше, вино — то справжня «кров поезії». Воно означає тут геть усе: Бога й диявола, душу й тіло, любов і ненависть, пам’ять і забуття, а ще — насолоду, дружбу, гріх, жертовність, свободу... Що таке наповнений по вінця келих? Ясна річ, — повнота буття, п’янка любов. А що символізує келих випитий? Сум за тим, що минуло. Хоч, зрештою, і повен келих може бути символом цієї проминальності. Писав же колись Іван Максимович: життя — то повен келих, що падає й розлітається в друзки від нашого найлегшого необережного дотику.

Позавчора в «Артеку» пройшов фінал національного відбору конкурсу «Дитячого Євробачення». За право представляти Україну на пісенному Євро змагалися двадцять один співак віком від 10 до 15 років. Після кількагодинного концерту, який, варто зауважити, особливо високим рівнем учасників цього року не вирізнявся, журі та глядачі постановили: на європейський фінал до Амстердама поїде десятирічна Анастасія Петрик з Одещини, яка в «Артеку» виконувала пісню «Небо». Цікаво, що цим шляхом пройшла і сестра Насті, Вікторія Петрик: на «Дитячому Євробаченні» 2008 року вона посіла друге місце. А вперше про сестер Петрик заговорили після шоу «Україна має талант» — дівчата стали улюбленицями не лише численних телеглядачів, а й вимогливого журі.