Чи можливо в наші дні в Україні зняти фільм за невеликі гроші? Аби дізнатися це, ми відвідали знімальний майданчик фільму «Дорога на Захід», зйомки якого завершуються в Києві, й зустрілися з режисером стрічки Дмитром Захаревичем. Прокинулись о п’ятій ранку, оскільки на місці збору треба бути о сьомій. Так рано зустрічаємось, аби захопити максимум світлового дня. Адже будь–які зйомки в сутінках чи вночі вимагають додаткових джерел освітлення, чого не можуть собі дозволити малобюджетні стрічки. Коли всі зібралися, режисер картини Дмитро Захаревич представив команду проекту. Це молоді актори з університету ім. Карпенка Карого — Микола Бабин, Микола Стефаник, Денис Пасічний; з театру «Чорний квадрат» — Нінель Приходько і справжній ветеран кіно з Театру юного глядача — Леонід Леонідович Марченко, який, до речі, знімався ще в Леоніда Бикова, в його фільмах «Ати–бати йшли солдати» і «В бій ідуть одні старики».
«Це історія банди невдах, які думають провернути один злочин і після цього зажити щасливо, — розповідає про картину режисер. — Але на заваді їхнім планам стає те хороше і світле, що є в кожного в душі. Як виявляється, не всі готові зламати «хороше в собі» заради тимчасового збагачення. Події стрічки відбуваються на західному кордоні України в середині 90–х років — це не стандартний бойовик чи гангстерська драма. За жанром фільм є сатирою, стьобом над темами стандартних фільмів про період буремних 90–х. Проте в ньому знайшлось місце і для любовної лінії. Переконаний, що тема «буремних 90–х» повністю вичерпала себе і тепер настала черга сатири. Те, що раніше сприймалося серйозно, а пізніше почало викликати роздратування і сум, нині породжує лише іронію і сміх».
Ось ми вже й на знімальному майданчику. Але це умовно, оскільки стоїмо посеред поля під Києвом. Ніхто не огороджує територію, охоронці не пильнують за тим, аби сторонні люди не потрапили до кадру. Можна сказати, що зйомки більше нагадують документальне кіно, ніж ігрове.
«Особисто мені не дуже подобаються стрічки у форматі 3D, — зізнається Дмитро. — На мою думку, це технологія для розваг дітей на атракціонах. На сьогодні кіно вже виросло з суто розваги і часом воно людям заміняє книгу. Саме із кіно люди дізнаються історію, переглядають екранізацію класики тощо... Так звана технологія 3D відволікає не тільки глядачів, які оцінюють у підсумку фільм не за змістом, а за тим, скільки у стрічці ефектів, а й режисерів, виробників фільмів загалом — вони не розвивають мову кіно, не знаходять нові кінообрази, а просто штампують давно пережоване, але тепер у тривимірному форматі».
На майданчику постійно лунають жарти. Актори розігрують один одного, а Леонід Марченко взагалі так «підколов» режисера, що той пам’ятає й досі. «Мені треба було відлучитися на годину, аби перекинути інформацію на комп’ютер, — розповідає Захаревич. — Це був якраз перший день, коли пан Марченко був на зйомках. Коли я повернувся, то побачив, як Леонід Леонідович хитається, немов п’яний. Потім він підійшов і повалився просто мені в руки. В голові пронеслося знамените «Всьо пропало», але пан Марченко одразу підвівся, посміявся і сказав, що любить так розігрувати друзів. Узагалі, він — просто бездонне джерело всіляких акторських байок та анекдотів. Дуже вдячний Леоніду Леонідовичу за те, що він погодився зніматись у стрічці».
За розмовами та нескінченними дублями знімальний день добігає кінця. Чи побачать фільм українські глядачі? Чи не повториться ситуація, як з іншими стрічками, коли кіно готове, але його ніде не побачиш (як приклад, «Відторгнення» Володимира Лерта)?«Хочу, щоб фільм обов’язково вийшов у кінотеатральний прокат України, а потім і на телебачення, — будує плани на майбутнє режисер. — Дуже важливо, щоб він пройшов повний цикл. Таким чином кіно і режисура розвиваються — через спілкування з глядачем. Глядачі дивляться стрічку і потім обговорюють її, а кінооглядачі пишуть статті. Ти їх читаєш, аналізуєш. Дуже важливо самому побачити фільм із глядачами в залі. Щоб побачити, чи працює все, що ти заклав: чи сміються люди там, де ти задумав, чи сумують там, де це закладено... Це взаєморозвиток. Тож без прокату не буде ніякого розвитку».
Колишню Арку дружби народів у Києві Міністерство культури України визнало такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих памʼяток України. Монумент втратив статус памʼятки історії і тепер його можна демонтувати. >>
Пункт закону про медіа, який посилює вимоги щодо використання державної мови в ефірах українськомовних програм набере чинності 17 липня. Він допускатиме іноземні мови на телебаченні лише у вигляді окремих слів чи виразів. >>
У Львові завершився архітектурний конкурс на проєкт меморіального комплексу військових поховань Героїв України на вулиці Іллі Мечникова. Переможцями стала команда архітекторів з Хмельницького — Віктор Голубєв та Дмитро Райфшнайдер. Конкурс тривав три місяці. >>
Нарешті у кінотеатрах з 9 травня можна подивитися художній фільм «Будинок «Слово». >>
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
У Черкаському обласному музеї «Кобзаря» тамтешня колекція мистецької шевченкіани збагатилася ще однією картиною — портретом Тараса Шевченка. >>
