Депортовані за «Часом» не стежать

      Черговою сенсацією на тлі зростаючої в Білорусі політичної напруги стала несподівана депортація з країни журналіста «першого ешелону» — автора і заступника головного редактора газети «Час» Михайла Подоляка. Громадянин України, котрий багато років тому переїхав у Білорусь, оголошений персоною, статті і репортажі якої становлять загрозу національній безпеці.

      Крім Михайла Подоляка, у Білорусі є ще як мінімум десяток провідних журналістів недержавних видань, що регулярно публікують матеріали з критикою влади та розвінчуванням зловживань найближчого оточення президента Олександра Лукашенка. Однак їх видворяти начебто нікуди. Михайло Подоляк же, як спохопилися співробітники КДБ, формально — громадянин України, виходить, туди йому, тобто в Україну, і дорога. Нагадаємо, що сім років тому за таким же сценарієм з країни було депортовано відомого телевізійника Олександра Ступникова, громадянина Росії, котрий працював у Білорусі.

      Процес видворення Михайла Подоляка відбувся за канонами брежнєвських «виселень» 70-х. Пізно ввечері на квартиру до Михайла прийшли десять чоловік у цивільному і дали журналісту «двадцять хвилин на збори». Вийшовши з під'їзду, Подоляк уздрів видовище, що нагадує зйомки фільму про затримання запеклого бойовика «Аль-Каїди»: багатоповерхівка, з балконів якої визирали шоковані мешканці, була оточена автоматниками, у дворі стояли кілька загратованих автобусів. Прикметно, що керівництво КДБ, даючи санкцію на примусове видворення українця, не врахувало не тільки той факт, що в Подоляка є дружина (яка саме в момент «захоплення» приймала душ), не тільки те, що в нього є робота, зобов'язання перед колегами і роботодавцем, а й той, що Подоляк зобов'язаний виплатити астрономічну суму керівнику Комітету держконтролю Білорусі Анатолію Тозику. Саме через Тозика, до речі, і «заварилася каша». На сторінках газети «Час» з'явилося кілька матеріалів Михайла про особистий тіньовий бізнес генпрокурора Віктора Шеймана і «контролера» Анатолія Тозика. Останній відчув себе морально скривдженим і пред'явив газеті й журналісту позов, який суд задовольнив. Тепер, на думку Подоляка, виплачувати Тозику ці гроші не слід, адже формально після виселення Михайло не може вважатися громадянином Білорусі і взагалі де-факто його персона більше не має до країни ніякого відношення. Тим часом згідно з білоруським законодавством, особу, що має непогашені грошові зобов'язання, не те що видворяти, а й випускати з країни не мають права.

      Формально в редактора «Часу» немає жодного адміністративного правопорушення, у реєстрі правоохоронних органів немає жодного факту «приводу» Михайла навіть за мітингову «діяльність». Але навіть якби Михайло щось подібне зробив і держава вважала б потрібним видворити його законним шляхом, то законна процедура депортації повинна була чинитися через паспортно-візову службу шляхом анулювання посвідки на проживання. Про це Михайла слід було завчасно письмово сповістити. Однак постанова КДБ про те, що громадянин Подоляк «складає загрозу національній безпеці Білорусі», працівники паспортно-візової служби, як вони повідомили журналістам під великим секретом, побачили тільки тоді, коли в супроводі офіцерів КДБ Михайло сідав у потяг «Мінськ—Київ».

      Дорогою на вокзал «супровід» ненадовго завіз Михайла в будинок КДБ, де йому нарешті виразно сказали, що відбулося. Як з'ясувалося, аналітичний відділ КДБ вивчив вісімнадцять статей Михайла в газеті «Час» (частина їх підписана псевдонімом), знайшов у цих публікаціях «систематичний заклик до консолідації опозиції» і вирішив, що баритися не можна. До речі, днями на сторінках «Часу» з'явиться стаття Михайла «Змова полковників», де йтиметься про крайню неблагонадійність «силової» верхівки держави.

      Особливі претензії Михайла Подоляка — до української сторони. Подоляк говорить, що має намір оскаржити вже в українському суді несумлінність українського консула стосовно громадянина України. Про те, що трапилося, посольство України в Білорусі було сповіщено саме в той момент, коли співробітники КДБ з'явилися у вітальні квартири Михайла. Вони ж самі в посольство і подзвонили. Михайло, що вже зв'язався з білоруськими колегами електронною поштою, повідомив наступне: «Найпершим обов'язком консула було заблокувати будь-які дії правоохоронних органів до моменту його прибуття. Він повинен був приїхати до мене чи додому, чи хоча б у приміщення КДБ, коли мене туди привезли, і взяти участь у вирішенні всіх питань. Я, наприклад, через нього збирався запросити адвоката, тому що коли я висунув таку вимогу співробітникам КДБ, вони мені сказали: «Пішов ти на х... зі своїм адвокатом». Тобто вони порушили всі процесуальні норми й у лице мені сказали, що ніяких прав у мене немає. Протягом дня консулу дзвонили неодноразово, але він не з'являвся на робочому місці. Секретар же відповідала: «Ми взяли до відома».

      У найближчі дні Михайло планує забрати до Києва дружину. Щодо інших планів, зокрема про наступне робоче місце, Подоляк поки що нічого не може сказати. Однак досвід заборони на роботу в Білорусі тепер уже російського журналіста Павла Шеремета, одного з авторів книги «Випадковий президент», показав, що подібна метода усунення журналіста з білоруського інформаційного поля призводить лише до того, що за межами Білорусі з'являється автор украй твердих матеріалів про білоруський режим.