Померти в «печерній» країні

Сьогодні львів’янка Наталя Бобко — щаслива мама дворічної Олечки. Але шлях до бажаного материнства у 33–річної жінки пролягав через жахливі терни: на третьому місяці вагітності лікарі по­ставили Наталі діагноз — лімфома, злоякісне захворювання крові. Медики, як один, наполягали перервати вагітність і розпочати хіміотерапію. Але Наталя пішла на ризик і стала першою пацієнткою в Україні, яка захворіла на рак на ранньо­му терміні вагітності й стала лікуватися, зберігши дитину. Побороти страшну хворобу їй допомогли київські онкологи і небайдужість людей. Сьогодні Наталя абсолютно здорова і має здорову дитину. Але вона добре пам’ятає, через що довелося пройти. «Діагноз став для мене першим страшним шоком, — пригадує Наталя. — А другим — оголошена вартість лікування: близько 20—25 тисяч гривень за один курс».

Гроші на дорогі ліки для Наталії збирали всім світом. А повністю оплатити всі курси хіміотерапії допомогли небайдужі люди, які випадково побачили вагітну Наталю в онкоцентрі. Що було б із жінкою та її дитиною, якби не ця допомога, Наталя не хоче навіть думати. «Не знаю, як я це пережила, — каже сьогодні жінка. — Врятувала лише допомога добрих людей, підтримка близьких. Але ж не всі хворі можуть на це розраховувати! Зі мною в онкоцентрі лежала жінка з Одеси, яка мала 900 гривень на наступний курс лікування. А потрібно було десятки тисяч! Звідки чекати на допомогу таким хворим?»

Пацієнтів iз діагнозом, як у Наталі Бобко, в Україні налічується 15 тисяч. Іще 3,5 тисячам (у тому числі й дітям) щороку ставлять такий діагноз. Головний лікар Черкаського обласного онкодиспансеру, гематолог Віктор Парамонов розповідає, що ще 20 років тому рак крові був справжнім вироком. Але тепер у світі все змінилося: завдяки новітньому лікуванню (так званій таргетній терапії) у Європі 90% хворих на лімфоми одужують і живуть повноцінним життям. Але в Україні ситуація ще «печерних» часів: у нас виживають лише 40—50% хворих із діагнозом «рак крові». І вся проблема впирається у нестачу коштів. У всьому цивілізованому світі пацієнти отримують дорогу терапію коштом держави чи страхової медицин­и. Навіть у Росії кожен, хто по­требує такого лікування, отримує його безкоштовно. Нашим хворим така терапія недоступна. Люди змушені продавати квартири, шукати допомоги благодійників, а коли такої можливості немає, хворі просто відмовляються від лікування і йдуть помирати додому.

Валентина Юрчишина, голова Асоціації допомоги пацієнтам із лімфопроліферативними захворюваннями, каже, що в Україні держава виділяє на лікування раку крові лише 5% від необхідної суми. Віктор Парамонов визнає, що дійсно, початок лікування хворому на рак крові оплачує держава, місцеві бюджети: «А що робити хворому далі? Держава на продовження лікування коштів не дає, а пацієнт сам його не може оплатити. Виникає питання: навіщо ми тоді взагалі починали лікування? Адже незавершене лікування — це все одно що його не було взагалі».

Вихід, запевняють фахівці, є: спеціалістами розроблена Державна програма з гематології, яка передбачає закупівлю сучасних ліків для хворих на лімфоми. Але вона не затверджена і не фінансується. А тим часом передбачені державою цільові кошти могли б рятувати тисячі життів.