5 квітня Міністерство культури таки дотиснуло — і поставимо це слово буквально, без лапок — генерального директора головної художньої­ галереї країни: контракт з Анатолієм Мельником, який обіймав цю посаду понад 12 років, було розірвано достроково. Атака на Мельника, нагадаємо, почалася наприкінці січня, коли наказ про його звільнення через низку причин «не доїхав» до музею на вулиці Грушевського. По–перше, знімати директора НХМУ, за великим рахунком, не було за що, мотиваційна частина цього документа виглядала досить непереконливо, по–друге, сам Мельник натиснув своїм авторитетом і, нарешті, на заваді стала потужна медійна хвиля щодо маловмотивованих відставок/призначень керівників топових музеїв Києва, найбільш обурлива з–поміж них — відставка директора Національного заповідника «Софія Київська» Неллі Куковальської.

Ще один прояв чудасій у музеях першого ешелону. Уже тиждень у соціальних мережах зі смаком обговорюють постать нового співробітника, наразі позаштатного, Національного заповідника «Києво–Печерська лавра» — Влади Прокаєвої (прізвище за першим чоловіком — Литовченко), яка свого часу підтвердила легенду про те, що українки — найкрасивіші жінки світу, знявшись оголеною для таблоїду «Плейбой». Від початку квітня Влада отримала окремий кабінет, як кажуть у прес–службі заповідника, дуже маленький, де працює без зарплати, але невтомно. Чутки в інтернет–мережах пророкують колишній зірці «Плейбоя», володарці титулу Міс Україна–1995, посаду заступника генерального директора Національного заповідника «Києво–Печерська лавра».

«ДахаБраха» — одна з найцікавіших музичних формацій в Україні, життєве кредо якої — експеримент. Починаючи від зовнішнього вигляду й продовжуючи цю лінію у своїх композиціях, музиканти поєднують усе, що «лягає на душу», викликає їхній інтерес. Це, наприклад, барабанний ритм, що народжує асоціації з полюванням африканського племені масаїв чи спонукає згадати про дикі танці кавказьких горців. «Ми вирішили працювати в жанрі етнохаосу, тобто змішати етнічні мотиви різних народів світу. Але нам кажуть, що ми не вплітали б, все одно чути, що ми українці, основа у нас українська. Ми даємо нове життя старим українським пісням, яким уже по тисячу років», — пояснив якось «УМ» Марко Галаневич, «чоловіче обличчя» «ДахиБрахи».

Коли шість років тому у вітчизняний прокат вийшли україномовні «Тачки» — здавалося, питання, якою ж мовою нам дивитися фільми в кінотеатрах, знято раз і назавжди. Олекса Негребецький зробив прекрасний переклад, Ольга Сумська та Остап Ступка вдихнули життя та шарм у своїх героїв на колесах, і як результат — мультик «відкатали», а народ ще довго на розкладках запитував саме україномовні «Тачки». Подальші україномовні новинки прокату лише підтверджували правильність обраного курсу. Але події останніх днів повернули нас усіх у часи, коли деякі безвідповідальні щодо своєї країни дистриб’ютори скликали прес–конференції і скаржилися журналістам, що українське дублювання — це дорого, невигідно і взагалі непотрібно.