Днями посол Литви в Україні Пятрас Вайтекунас представив громадськості архів макетів «антирадянських» газет, які активісти українського визвольного руху у 80–х роках нелегально друкували в Литві й перевозили в Україну. Архів належить саме пану Вайтекунасу, який зберіг макети ще з 1988—91 років, iз часу, коли працював у вільнюському Інституті фізики, де з допомогою копіювальних апаратів розмножували заборонені видання. Газети «Донецкий вестник», «Вибір», «Просвіта», «Українська справа», «Вільна Україна», «Деснянські хвилі» та багатьох інших — пожовклі аркушi, малюнки зроблено тушшю, тексти статей переважно набрані на машинці з російськими літерами, тож замість «і» стоїть «1», а замість апострофа — лапки. У статтях розповідається про діяльність «Просвіти», Української Гельсінської групи, простежується в деталях, як постав Народний рух України за перебудову. Тут же надруковано замовчувані в офіційній пресі відомості про Чорнобильську трагедію та діяльність КДБ.
Цi газети ще не перефотографували й не оцифрували, тож, як зазначає журналiст i колекціонер самвидаву Вахтанг Кіпіані, якщо вони зникнуть, значний пласт української історії пропаде назавжди. «Макети патріотичних видань передавали знайомим українцям у Вільнюс, там iз допомогою друзів із «Саюдісу» друкували, як правило, тиражем у тисячу екземплярів, а потім на «попутках» чи поїздом намагалися доправити в Україну», — розповiдає Микола Поровський, на той час голова київської фiлiї Руху. — Наприклад, лише третій номер чернігівської «Громади» дістався до місця призначення. Його «автостопом» довіз пенсіонер Віктор Перепеча. Перший же номер співробітники ДАІ та КДБ вилучили без пояснень у Валерія Сарани вже на території України, а другий номер «Громади» був викрадений співробітниками вільнюських спецслужб зі складу».
Одним із надважливих завдань після Революції гідності є перетворення державного телебачення, повністю залежного від влади, у громадське — яке б об’єктивно інформувало про події, які відбуваються в Україні. Тобто не просто «припудреними», а зовсім іншими мають стати ефіри, зокрема Першого Національного, які роблять працівники Національної телекомпанії України — досить громіздкої структури, у віданні якої багато функцій і підрозділів. >>
Минулого тижня на засіданні Верховної Ради народний депутат від «Свободи» Ігор Мірошниченко вимагав від Генпрокуратури України розслідувати спільну діяльність «Громадського телебачення» та Національної телекомпанії України. Емоційний «свободівець» висловив незадоволення керівництвом НТКУ: гендиректором Зурабом Аласанією та його заступниками Олександром Лієвим і Дар’єю Юровською. >>
За останні місяці, відколи в Україні розпочалися протестні акції, постраждала більша кількість медійників, аніж у будь–якому збройному конфлікті у світі, — заявила позавчора головний юрисконсульт Національної спілки журналістів України , президент Асоціації медіа–юристів України Тетяна Котюжинська. >>
Минулі вівторок–середа стали ще одним кризовим періодом за три останні місяці протистояння громадянського суспільства і діючої влади. Речники останньої, страхаючи, протрубили, що «зачистять» київський Майдан за годину, а Президент Янукович перед тим порадив усім мітингувальникам розійтися. >>
Відомо, що на українські терени журналістика прийшла в 1776 році, коли у Львові впродовж року виходив французькою мовою тижневик Gazette de Leopol («Львівська газета»). Перша газета українською мовою «Зоря Галицька» (1848—1857) — сучасниця «Весни народів» — виходила так само у Львові. >>
У листопаді є дві дати, які спонукають говорити про історію електронних мас–медіа: на початку місяця у 1951 році транслювали перші телекадри у Києві, а раніше, 16 листопада 1924 року, здійснили першу в Україні радіопередачу з Харкова (з 1994 року це у нас офіційний День працівників радіо, телебачення і зв’язку). Тому ми вирішили поговорити про минуле телебачення з Іваном Мащенком, одним з найвідоміших українських дослідників історії радіо і ТБ, автором книги «Міфи і реалії телерадіоефіру» та двотомників «Телебачення України» і «Енциклопедія електронних мас–медіа». >>
