«Гамлет постійно сумнівається і нічого не робить»

Коли відомого литовського режисера Юозаса Мільтініса запитували, для кого він насамперед ставить вистави — для себе чи своїх глядачів, той відповідав, що взагалі–то — для себе. Але оскільки живе у певному середовищі, їздить у електричках, ходить тими ж вулицями, якими ходять сотні його сучасників, то йому хочеться вірити: те, що хвилює його, хвилює й решту. За цим же принципом працює і художній керівник Театру на Подолі Віталій Малахов. Завтра і післязавтра у нього прем’єра — спектакль «Минулого літа в Чулимську» за драмою Олександра Вампілова.

«Наші актори — найкращі у світі»

— Віталію Юхимовичу, чому саме Вампілов? Зараз драматурги з «радянською пропискою», як правило, режисерів мало цікавлять...

— Олександра Вампілова я вважаю одним із найкращих драматургів мого покоління, найкращим автором того часу, який я добре пам’ятаю. З якого всі ми вийшли і... частково там ще перебуваємо. Визначаючись із новою виставою, я зав­жди опираюся на такі вимоги: має бути хороша драматургія і повинні бути люди, які її зможуть втілити на сцені. Ця п’єса — про співчуття і співучасть. Ми зараз часто співчуваємо і рідко коли співдіємо. Страх перед дією, вчинком — про це йдеться у виставі «На дні», нашій цьогорічній прем’єрі, про це говоритимемо і в «Чулимську...» Вампілова я хотів поставити дуже давно. А тут з’явилася концепція, актори, які зможуть її реалізувати...

— Актори лише з Театру на Подолі чи когось на цю виставу запрошували?

— Усі наші, я вважаю, що у нас найкращі актори у світі. Звісно, якщо подивитися на нашу афішу, то в деяких виставах є і запрошені актори. Але Богдана Бенюка, з яким я багато працював, вважаю своїм актором. Вистава за участю Володимира Горянського («CHANGE, або Нас поміняли тілами». — Авт.) — це не моя постановка, а Олексія Лісовця. Але вистави, в яких зайняті актори не з Театру на Подолі, ми будемо консервувати. Зараз трупа у прекрасній кондиції, і я хочу, щоб до відкриття залу на Андріївському узвозі ми підійшли в гарній формі.

— Віталію Юхимовичу, яка зараз ситуація з будівництвом приміщення Театру на Подолі? Є підстави вірити в те, що його, як і обіцяв голова КМДА Олександр Попов, введуть в експлуатацію наступної весни?

— Коли мене запитують про будівництво театру, я завжди говорю, що наш театр ми вже створили. Зі своїм, нехай це звучить дещо пишномовно, естетичним кредо, зі своїми художніми принципами, зі своїм ансамблем. Ну не буде до травня — буде у вересні, не буде у вересні — буде до грудня... Хоча я дуже сподіваюся на травень. Нещодавно вийшло спеціальне розпорядження голови міськ­держадміністрації про те, щоб закінчити роботу до 25 травня. Це вагомий аргумент, та й Андріївський мають завершити до цього часу. А Театр на Подолі у цьому контексті розглядається як знакова будівля Андріївського, так що я у це вірю. Але життя на це не кладу. Я його кладу на вистави...

— Не хочу вас налаштовувати на песимістичний настрій, але Дмитро Богомазов також вірив у те, що збудують його Театр на Троєщині...

— Звісно, я не можу бути впевнений на сто відсотків. Але зараз цей процес зупинити дуже важко. Сьогодні там тривають роботи, працюють люди. Будинок був готовий на 75 відсотків. Не було підключення до мереж — каналізація, вода, опалення... Зараз зробили і це. Залишається дах і внутрішні роботи. На жаль, за роки, коли велося будівництво, багато натекло води і треба проводити реконструкцію — з побудованого п’ять років тому багато що зруйнувалося. Там, до речі, високі чиновники два рази на тиждень проводять планування, є певна динаміка, але й проблеми залишаються. Особливо це стосується підрядників, багато технічних, «паперових» проблем...

Сучасний театр — це не «мобілки», реп та лайка

— Приміщення, де ви працюєте зараз, вам залишають?

— Думаю, що ні. Ми б хотіли його залишити — у мене є давня мрія зробити сцену–полігон, куди запрошувати тільки молодих режисерів, щоб вони з трупою робили нові за естетичними принципами вистави. Ця сцена має хорошу ауру, яку ми створювали багато років, гарне місце, яке знають кияни... Але, наскільки я володію інформацією, весь Гостинний двір іде під рекон­струкцію, і після отримання нового приміщення це у нас заберуть. Але наша маленька сцена на Андріївському залишається, там ще є один невеличкий експериментальний майданчик, так що матимемо три сцени.

— Які плани у зв’язку з розширенням творчого простору?

— Є ідея відновити наші кращі, етапні, вистави. Зробити нові версії спектаклів «Сон у літню ніч», який багато років був нашою візиткою, «Дядю Ваню», «Вертеп», «Шість персонажів у пошуках автора», можливо, «В степах України»... Наступний сезон присвятимо українській драматургії. Дуже люблю Лесю Українку, є на примітці також кілька цікавих сучасних п’єс. Я люблю тих сучасних драматургів, які є такими за своїм мисленням. Тому що просто наявність у п’єсі мобільних телефонів, репу і лайливих слів — це не сучасна драматургія. У нас на Камерній сцені йшла вистава «Кількість», автор п’єси — шістдесятирічна Керіел Черчілль, яка пише дуже сучасно. Або той же Хемінгуей... Можливо, дещо у нас поставить режисер iз Голлівуду Вадим Перельман, той, що зняв «Дім iз піску і туману», «Миттєвості її життя»... Зараз він прислав два свої сценарії, які запропонував поставити на нашій сцені. Ці речі Перельман планує знімати з Ентоні Хопкінсом і Дастіном Хофманом, але в Голлівуді теж проблеми...

— А, наприклад, «Гамлетом» ви свою афішу найближчим часом оновити не плануєте? Наскільки я пам’ятаю, жоден iз київських театрів не має у своєму репертуарі цієї п’єси Шекспіра...

— Напевне я вам відповісти не можу. Гамлет — це такий персонаж, постійно сумнівається, роздумує «бути чи не бути» і нічого не робить. А зараз трішки інший час. І в нашій трупі я сьогодні Гамлета не бачу. Хоча Шекспіра дуже люблю. В Російській драмі свого часу навіть ставив спектакль «Увесь Шекспір за один вечір». А в наших планах на цей сезон також — відро­дження Булгаковського фестивалю, який має відбутися в травні. Поки що нас попросили написати бюджет, піднімаємо наші старі контакти по цьому проекту.

— Це у вас буде така своя фішка до «Євро–2012»? Може, з нагоди цієї події вам і грошей на нову постановку підкинуть?

— Не думаю. І мені здається, навряд чи футбольні фанати, що приїдуть до нас, ходитимуть по театрах. Увечері вони дивитимуться футбол, а вдень питимуть пиво і, в кращому випадку, гулятимуть Андріївським узвозом. Я з цього приводу себе ілюзіями не тішу. Хоча у новому залі у нас планується і синхронний переклад на кілька мов. До речі, ми багато працюємо з глядачами, які погано чують і бачать. У День білої тростинки, це міжнародний день людей зі слабким зором, про який в Україні ніхто не знає, наші актори разом iз такими людьми ставили концерт. І у новому приміщенні також має бути переклад для цих категорій глядачів. Там узагалі буде багато комфортних комплектуючих для інвалідів, навіть спеціальний ліфт.