Авіатори в неділю ближчі до Бога

Авіатори в неділю ближчі до Бога

Відтепер військовослужбовці двох авіачастин, дислокованих в обласному центрі Прикарпаття, які до призову в Збройні сили України вважали себе сумлінними християнами, матимуть змогу задовольняти свої духовні потреби, не виходячи за ворота КПП. Це стало можливим завдяки ініціативі їхніх ровесників у рясах — вихованців ІваноФранківської духовної семінарії УГКЦ, котрі взялися реалізувати меморандум про проведення душпастирської діяльності, підписаний між представниками Міноборони та основних конфесій, діючих в Україні.

«Очі ...», які бачать крізь віки

«Очі ...», які бачать крізь віки

Урочистості з цієї нагоди за участю керівників обласної та місцевої влади, представників громадськості відбулися у селі Мар’янівка Гребінківського району. Саме тут, на колишньому хуторі Убєжище (так перейменував родове гніздо Гребінчин Яр батько майбутнього письменника — відставний штабротмістер Малоросійського кавалерійського полку) у сім’ї дрібного поміщика 2 лютого 1812 року (за новим стилем) народився Євген Гребінка. Після навчання у Ніжинському ліцеї за прикладом багатьох вихідців із дворянських родин він поїхав на державну службу до столиці тодішньої Російської імперії — Петербурга. Однак, на відміну від земляків, які вирушали туди винятково «на лови щастя і чинів» та прагнули якнайшвидше забути власне провінційне коріння, молодий поет, прозаїк, байкар, критик не лише завжди пам’ятав свою малу батьківщину, а й став фундатором своєрідної «могутньої купки» українських літераторів і митців у Петербурзі.

Обручка на ланцюжку

Обручка на ланцюжку

Про цю Віру Фещук, незвичайну дівчину з невеликого села Залісці Шумського району на Тернопільщинi, «УМ» уперше написала, коли та була ще зовсім юною. Як справжнє диво сприйняли тоді читачі її вміння вишивати за допомогою ніг. Та не просто вишивати, а творити на полотні чудові картини, не допускаючи на зворотному боці полотна навіть зайвого вузлика! Але виявилося, що майстерне вишивання — це лише один із талантів дівчини. Нагадаємо, що з незрозумілих причин Вірочка з’явилася на цей світ без рук, та ще й одна ніжка була коротшою за іншу... Медики радили батькам залишити маля у дитбудинку, бо ж, мовляв, буде тільки тягарем, але вони дуже помилялися. Величезна батьківська любов допомогла враженому долею пуп’янку перетворитися на справді незвичайну квітку. Вірочка навчилася не лише собі раду давати, а й у всьому допомагати своїй великій сім’ї, водночас даруючи рідним цілий океан тепла і радості. І мама Антоніна Степанівна, і старші сестри, яким Віра допомогла дітей виняньчити, навіть не уявляють, як би обходилися без її турботи.

Всі статті рубрики