Зустріч у Заповіті

Стрітенням завершується різдвяний цикл свят. Воно відзначається через 40 днів після Різдва у пам’ять про те, як на 40–й день по народженні Діва Марія та Йосиф–обручник принесли немовлятко Ісуса до Єрусалимського храму, аби посвятити первістка Богові. Там святе сімейство зустрів праведник Симеон — старенький і сивий. Він чекав на зустріч зi Спасителем багато років. Як записано в Євангелії від Луки, Симеон свого часу не повірив, що Месія може народитися від Діви Марії. Отож Святий Дух тримав його на землі, аби старець зміг–таки побачити здійснення пророцтва. Він відійшов в інший свiт лише тоді, коли побачив немовля та узяв Його на руки. Симеон провістив, що Ісусові судилося вийти «на спасіння людей» і подякував силам небесним, що відтепер уже матиме вічний спокій. Це свято вважається також стрітенням, зустріччю Старого і Нового Заповітів. Це свято церква почала урочисто відзначати з кінця V століття, хоча в Єрусалимі ранні християни стали відзначати його на століття раніше. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам’ять праведних Симеона й Анни.

В українських церквах стародавній звичай принесення немовлят до храму втілюється в обряді «вводин», коли породілля на 40–й день приносить до церкви своє дитя. Там священик благословляє матір і дитину. В Україні здавна є звичай святити на Стрітення воду і свічки. Такі свічки звуться «громничними», бо нібито захищають від грому, блискавки та інших стихійних жахіть. У негоду їх запалюють перед святими образами в хаті. «Громничну» свічку дають до рук умираючому — вона має полегшити і «освітити» його перехід в інший світ.

На Стрітення передбачають весняну погоду. Кажуть, «як нап’ється півень води — набереться чумак біди». Тобто будуть ще холоди й морози. А коли в цей день відлиги немає (як у нас нині), то весна має бути ранньою.