30 серпня 1941 року від рук невідомого вбивці загинули Омелян Сеник та Микола Сціборський, які перебували з похідною групою ОУН у Житомирі. І досі не зрозуміло, хто позбавив життя цих видатних державників: радянські агенти, підпільники ОУН(б) чи німецькі контррозвідники. Керівники ОУН(б) офіційно заперечили свою участь у вбивстві. Історики діаспори стверджували, що вбивство могло бути справою рук Кіндрата Полуведька, який у 1930–х бував у Європі, зустрічався з керівниками ОУН, а потім повернувся до УРСР. Він мав зустріч iз Сеником та Сціборським у Житомирі, у своєму помешканні, а після їхнього убивства зник. Однак після розпаду СРСР в архівах Компартії УРСР не вдалося виявити інформації про причетність до вбивства радянських спецслужб, хоча ліквідація керівників ОУН їм однозначно була вигідна. Після відновлення незалежності України біля центрального собору в Житомирі було встановлено пам’ятний хрест на місці поховання (мабуть, усе–таки символічному) двох підпільників.

«Польська операція» НКВС почалася 11 серпня 1937 року, коли Микола Єжов підписав оперативний наказ № 00485 та «Закритий лист про фашистсько–повстанську, шпигунську, диверсійну, поразницьку й терористичну діяльність польської розвідки в СРСР». У цих документах наказувалося з 20 серпня до 20 листопада організувати операцію щодо цілковитої ліквідації місцевих осередків «Польської організації військової» (ПОВ) та «її диверсійно–шпигунських та повстанських кадрів у промисловості, на транспорті, радгоспах та колгоспах». За півтора року «чисток» у СРСР засуджено 139 835 осіб, розстріляно 111 091 особу (79 відсотків арештованих). В УРСР під приводом боротьби з контрреволюцією було репресовано близько 50 тисяч поляків. Пiд час же «польської операції» ув’язнено 19 тисяч людей, з яких розстріляно близько 5 тисяч.