30 серпня 1941 року від рук невідомого вбивці загинули Омелян Сеник та Микола Сціборський, які перебували з похідною групою ОУН у Житомирі. І досі не зрозуміло, хто позбавив життя цих видатних державників: радянські агенти, підпільники ОУН(б) чи німецькі контррозвідники. Керівники ОУН(б) офіційно заперечили свою участь у вбивстві. Історики діаспори стверджували, що вбивство могло бути справою рук Кіндрата Полуведька, який у 1930–х бував у Європі, зустрічався з керівниками ОУН, а потім повернувся до УРСР. Він мав зустріч iз Сеником та Сціборським у Житомирі, у своєму помешканні, а після їхнього убивства зник. Однак після розпаду СРСР в архівах Компартії УРСР не вдалося виявити інформації про причетність до вбивства радянських спецслужб, хоча ліквідація керівників ОУН їм однозначно була вигідна. Після відновлення незалежності України біля центрального собору в Житомирі було встановлено пам’ятний хрест на місці поховання (мабуть, усе–таки символічному) двох підпільників.
Омелян Сеник народився 19 січня 1891 року в Яворові в Галичині. Брав участь у створенні Української галицької армії та був її сотником, виховував кадри ОУН і Української військової організації, був членом Першого конгресу ОУН у Відні в 1929–му та Другого великого збору українських націоналістів у Римі у 1939 році, редагував журнал «Сурма», був одним iз найбільш довірених осіб Євгена Коновальця та Андрія Мельника. У 1927 році став членом Проводу українських націоналістів i залишався ним до смерті в 1941 році. У діяльності Сеника траплялися серйозні провали. На Варшавському процесі 1935 року проти Степана Бандери та інших організаторів убивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького у польської поліції виявилися документи про підпільну діяльність ОУН, які зберігались у Празі під опікою Сеника та Барановського. Завдяки цим документам поляки зуміли вивідати чимало організаційних таємниць. Чимало підпільників вважали, що витік стався саме через Барановського, до якого у молодшої генерації членів ОУН виробилася стійка недовіра. Згодом це стане однією з причин розколу ОУН.
Після загибелі Є. Коновальця у Роттердамі в 1938 році Сеник став одним з організаторів Другого великого збору українських націоналістів у Римі. Сеника обрали головою президії Другого великого збору українських націоналістів, який ухвалив новий устрій ОУН. Пiд кінець Збору полковник А. Мельник, який став новим провідником ОУН, затвердив тричленну президію Проводу ОУН, до складу якої увійшли Сеник, Барановський та Капустянський. У вересні 1939 року, з початком Другої світової війни з польських тюрем звільнилася більшість українських політв’язнів iз молодшої генерації, зокрема Бандера, що були прихильниками активних дій. Поступово назрівав конфлікт між проводом ОУН, який базувався за кордоном та складався переважно з осіб старшого віку, та молодими підпільниками, які діяли в Західній Україні. Результатом конфлікту став розкол ОУН на дві фракції — ОУН(бандерівців) та ОУН(мельниківців). Сеник залишився у складі ОУН(м) і був одним з найближчих помічників Андрія Мельника. Після нападу Німеччини на СРСР Сеник організував та очолив Основну похідну групу ОУН(м), аби дістатися до Києва та сприяти відновленню незалежності України, утворенню місцевих органів влади.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
