Жертви майбутніх перемог

18.01.2011
Жертви майбутніх перемог

Жовтневий палац у Києві. Тут у 1930–х містилися катівні НКВС.

«Польська операція» НКВС почалася 11 серпня 1937 року, коли Микола Єжов підписав оперативний наказ № 00485 та «Закритий лист про фашистсько–повстанську, шпигунську, диверсійну, поразницьку й терористичну діяльність польської розвідки в СРСР». У цих документах наказувалося з 20 серпня до 20 листопада організувати операцію щодо цілковитої ліквідації місцевих осередків «Польської організації військової» (ПОВ) та «її диверсійно–шпигунських та повстанських кадрів у промисловості, на транспорті, радгоспах та колгоспах». За півтора року «чисток» у СРСР засуджено 139 835 осіб, розстріляно 111 091 особу (79 відсотків арештованих). В УРСР під приводом боротьби з контрреволюцією було репресовано близько 50 тисяч поляків. Пiд час же «польської операції» ув’язнено 19 тисяч людей, з яких розстріляно близько 5 тисяч.

 

Спільна історія

Про особливості «польської операції», у ході якої чекісти випрацьовували методи наступних етнічних чисток — проти греків, фінів, румунів, болгар, — віднині можна дізнатися з двотомника «Великий терор: польська операція 1937—1938». Цю книжку минулого місяця презентували в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України представники Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Адже цей збірник документів упорядковано в рамках спільного науково–видавничого проекту «Польща та Україна у 30—40–х роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб». Робоча група цього проекту діє вже 15 років. Видання містить 203 розсекречені документи з архіву СБУ і має додаток — компакт–диск із персональними даними людей, яких було репресовано під час «польської операції».

«Тішуся, що складна історія без ретуші є спопуляризована таким чином. Відкривання правди є однаково корисним як польському, так і українському народам», — каже Францишек Грицюк, який нині очолює Польський інститут національної пам’яті. Попередній директор, пан Януш Куртика, який докладав багато зусиль для дослідження польсько–української історії, загинув у авіакатастрофі під Смоленськом.

«Особливістю книги є розділ про методи слідства, де проаналізовано, яким чином здійснювався терор», — каже один з упорядників, відомий дослідник тоталітаризму професор Юрій Шаповал. У ході «польської операції» було вперше застосовано нову технологію НКВС — так званий «альбомний метод». Коли завершувалося слідство, на обвинуваченого складали довідку з коротким викладом слідчих і агентурних матеріалів. Такі довідки передруковували у формі списку (на альбомному аркуші). Список передавали на розгляд керівництва НКВС. Комісію, до якої входили прокурор та представник НКВС, стали називати «двійкою». «Двійка» виносила вирок — розстріл або ж ув’язнення на 5—10 років. Потім список надсилали до Москви, де його затверджували Нарком внутрішніх справ Микола Єжов та Генеральний прокурор Андрій Вишенський. Після цього повертали для виконання вироку. У другій половині 1938 року списки перестали пересилати до Москви, бо їх стало надто багато.

Коли поляків стало бракувати...

Арешту підлягали «виявлені у процесі слідства» всі військовополонені польської армії, які залишилися в СРСР; перебіжчики з Польщі, незалежно від часу їхнього переходу в СРСР; політемігранти з Польщі; колишні члени польських антирадянських партій; найбільш активна частина місцевих антирадянських елементів польських національних районів. Для реалізації «польської операції» створювали особливі групи оперативних працівників. 2 жовтня 1937 року Єжов поширив репресії на членів сімей арештованих, отож потенційних арештантів побільшало. Лікарі фальшували документацію про смерть: закатованим записували, що в них «спинилося серце»... Коли поляків стало бракувати, їх почали «шукати» — брали всіх, чиї прізвища були подібними до польських. Отож чимало українців також знищено у ході цієї операції.

Цікаво, що справу про так звану «Польську Організацію Військову» (ПОВ) органи НКВС сфабрикували ще в 1932—1933 роках. Її назву запозичили в організації, що виникла у 1914 році у Варшаві з ініціативи Юзефа Пілсудського для боротьби з російськими окупантами і припинила свою діяльність у 1922 році. Наприкiнцi 1920–х років органи радянської держбезпеки стали творити міфічну організацію з такою ж назвою для прикриття репресій за етнічною ознакою. У грудні 1929–го кількох польських комуністів, що проживали в СРСР, звинуватили у спробі диверсії та планах «відірвати УРСР від Радянського Союзу». Відтоді поляків, членів Компартії, що мали високі посади у війську чи на державній службі, стали звинувачувати у зв’язках із ПОВ.

Мова про геноцид

Плани винищення окремих етнічних груп готували в Політбюро ЦК ВКП(б). «У 1933 році почалися сплановані комуністичним режимом «чистки». Не виключено, що це був один iз кроків підготовки до світової війни, яку замислював Кремль, — каже культуролог Микола Жулинський. — І наявність поляків на території Радянського Союзу для керівництва СРСР була серйозною проблемою. Си­стемні операції з винищення за етнічною ознакою подавалися в політичному контексті — під личиною «шпигунської» та «терористичної» діяльності. Коли говоримо про Голодомор, то етнічна чистка була через те, що піднявся масовий повстанський рух українських селян. І Великий терор робився, думаю, для того, аби «вичистити» територію, створити плацдарм для руху Червоної армії на Захід. А Польща розглядалася на той час як один iз найбільших ворогів СРСР».

Відомий правознавець, дослідник правового аспекту геноцидів професор Володимир Василенко, вважає, що історикам варто звертати більшу увагу на те, що ленінсько–сталінський режим був расистським, як і режим нацистський. У СРСР масово винищували етнічні групи, однак етнічне підґрунтя чисток у СРСР приховувалося під різними приводами. «Тут ідеться про геноцид,— переконаний відомий історик, заступник директора Інституту історії України НАНУ Станіслав Кульчицький. — Однак щодо геноциду і наші вчені, і закордонні досі перебувають під впливом сталінської корекції терміну, зробленої ще 1948 року, коли було знято п’яту графу — соціальну. Для Сталіна не було різниці — репресувати за національною чи за соціальною ознакою. Ми маємо зробити все, щоб це було визнано геноцидом проти поляків — громадян СРСР. Досі ми говорили про Катинь, але то були громадяни Польщі. А в СРСР було більше мільйона поляків, і їх знищували всюди, в усіх республіках. І слід відділити ці злочини безнаціонального політичного режиму від російського народу».

 

ВАРТО ЗНАТИ

Польський парламент 14 липня 2009 року прийняв ухвалу, що «Сейм Польської Республіки віддає данину пам’яті 150 тисяч поляків, убитих НКВС у 1937–39 роках внаслідок так званої польської операції під час «Великого терору». Польські парламентарії також висловили подяку дослідникам з Росії та України, які «підтримують пам’ять про геноцид наших невинних співвітчизників».

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>