Голод: сказати і почути

24.11.2010
Голод: сказати і почути

Живий ланцюг протягнеться до Меморіалу жертв Голодомору. (Фото Рейтер.)

«Глухота» нової влади до злочину голодового геноциду, тим паче заперечення перед світовим співтовариством факту злочину, стали одним із стимулів для широкої громадськості ініціювати заходи національної пам’яті. Цьогоріч уперше за останню «п’ятирічку» в останню суботу листопада не планується державних пам’ятних заходів. Адже до скорботної дати лишається кілька днів, а про заходи керівництва досі не оголошено. Тоді як у минулі роки різноманітні пам’ятні заходи починалися заздалегідь, а план вшанування жертв злочинного режиму вивішували на офіційному сайті Президента. У столиці й областях діяли виставки, відбувалися презентації книжок і покази фільмів. Школярам проводили Урок пам’яті, де була змога обговорити з учителем не лише страхітливі історії з життя своїх родин, а й причини і наслідки продуманого злочину над найбільш економічно незалежною верствою нації. У стародавньому соборі святої Софії в День пам’яті відбувався міжконфесійний поминальний молебень за участі Президента, Прем’єр–міністра, урядовців та народних депутатів. А потім представники усіх областей України несли до меморіалу горнята зі свічками, колосочками і калиною. На великій площі дорослі й діти запалювали свічки, переживаючи незбагненне єднання душ «мертвих, живих і ще не народжених».

Усі попередні роки ініціатором і організатором пам’ятних заходів виступав політичний блок «Наша Україна». Утім історична пам’ять народу набагато ширша, ніж може вмістити навіть найбільш патріотична політична сила. Можливо, тому в рік 77–х роковин Голодомору створено громадський оргкомітет, до якого увійшли відомі науковці й громадські діячі, представники різних партій, об’єднань і рухів. За запевненнями, вони всі готові потерпіти і не використовувати під час загальнонародних меморіальних заходів політичної символіки своїх угруповань.

 

Потрібен Урок

Громадський оргкомітет скликаний з ініціативи Світового конгресу українців, розповіла «УМ» керівник його прес–служби, координатор програм Центру досліджень визвольного руху Ярина Ясиневич. Ця ініціатива веде свій початок від акції «Свіча моління», організованої у Києві 19 червня цього року, що продовжилася в меморіальному дійстві «Не дамо загасити свічу пам’яті», яка упродовж липня — жовтня обійшла усі обласні центри України та 32 держави, де є найбільша українська діаспора. А 17 листопада заявив про себе громадський оргкомітет, що об’єднав академіків Мирослава Поповича та Івана Дзюбу, голову Всеукраїнського «Меморіалу» Леся Танюка, керівника Музею совєцької окупації Романа Круцика, мислителя Євгена Сверстюка, історика Володимира В’ятровича, художників і співаків, українських діячів ще радянської доби. У ході пам’ятних заходів Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» експонуватиме у різних областях України свою виставку «Страчені голодом: невідомий геноцид українців». А Центр досліджень визвольного руху презентує у Києві та 10 обласних центрах анотований довідник«Голодомор 1932–1933 років в Україні. За документами галузевого державного архіву СБУ». Це перше видання повного переліку всіх розсекречених документів (1930—1980–ті роки), що стосуються теми Голодомору з коротким оглядом їхнього змісту.

Днями громадський комітет звернувся до вчителів та керівників навчальних закладів з пропозицією не знехтувати «Уроком пам’яті», що вже став загальнонаціональною традицією. Працівники Центру досліджень визвольного руху, проаналізувавши діяльність Міністерства освіти, побачили, що після зміни керівництва освітньою галуззю міністерство цього року вперше не організувало всеукраїнську краєзнавчу акцію учнівської та студентської молоді «Колосок пам’яті», що, згідно з наказом МОН від 29.05.2007 р. №425, є щорічною. Також МОН цього року не надсилало методичних рекомендацій для шкіл щодо проведення «Уроку пам’яті», як це робилося за міністрів Вакарчука, Ніколаєнка та Кременя. За словами Ярини Ясиневич, Дмитро Табачник не потрудився навіть скасувати попередні накази міністерства.

Церква з народом

«Заклик до молитви і живого голосу за справедливість» поширили найвищі ієрархи українських церков Північної Америки на початку листопада цього року. «Важливо, щоб ми пам’ятали більш як 7 мільйонів невинних жертв чоловіків, жінок і дітей гордої нації, які просто намагалися захиститися від насильної колективізаційної політики Совєтської Росії», — йдеться у цьому пастирському посланні ієрархів Української католицької та Української православної церков Сполучених Штатів та Канади. Ієрархи закликають українців Північної Америки стати живим голосом за справедливість для мільйонів жертв Голодомору. «Пам’ять про них і їхня жертва не мають бути забуті чи применшені. Жертви геноциду в Україні треба згадувати, повертаючи їм справедливість та гідність, пам’ятати про них та про інші подібні жертви геноциду в усьому світі», — наголошують ієрархи.

Цієї неділі у Римі, а також у багатьох інших столицях країн Західної Європи, відбулося пам’ятне дійство «Не дамо загасити свічку пам’яті». У мітингу–реквіємі, який організувало Християнське товариство українців в Італії, взяв участь член Римської ради, представник мера Федеріко Рокка. Мітинг розпочали з листа патріарха Української греко–католицької церкви Любомира Гузара. Українці зачитали також відкритого листа до парламенту Італії, де просять, щоб Італійська Республіка визнала Голодомор як акт геноциду. Федеріко Рокка від імені міського голови повідомив, що Рим підтримує вимоги української громади, «щоб італійська держава і наш уряд визнали Голодомор геноцидом українського народу».

Тему Голодомору не раз обговорювали греко–католики, римо–католики, православні та протестанти різних народів на конференціях з питань примирення у Ля Салєт, ініційованих директором Інституту екуменічних студій Українського католицького університету професором Антуаном Аржаковським. Один з учасників таких конференцій владика Філіп Брізар, генеральний директор Асоціації «Справа Сходу», у своїй проповіді в Парижі з нагоди роковин Голодомору наголошував, що цей злочин залишається приспаним і здатним повернутися, якщо не буде визнана правда. «Не достатньо поставити хрест, почати знову говорити про продуктивність та виробництво зерна. Не достатньо бажати примирення з Росією, якщо не була встановлена правда, якщо можна продовжувати огидний шантаж: чи доведеться нам після конфіскації врожаю та насіння, після голоду бачити, як відрізають газ? Чи ще довго Україну вважатимуть меншою сестрою, яка не хоче асимілюватися?», — говорив владика.

Голос Америки

Західні дослідники все частіше звертаються до теми Голодомору і все більше переконуються в тому, що це був геноцид. Доступ до архівних документів і основані на розсекречених матеріалах новітні дослідження «перевертають» свідомість учених, які ще десяток років тому з насолодою вивчали «успіхи радянської системи» і вірили у світло комунізму. Нещодавно відомий американський історик, професор Стенфордського університету Норман Наймарк опублікував книгу «Сталінські геноциди», що вийшла друком у видавництві Прінстонського університету в серії «Права людини і злочини проти людства». Серед розділів книги, присвячених розкуркуленню, депортаціям націй (зокрема кримських татар, чеченців, інгушів, народів Прибалтики), історик вміщує розділ про український Голодомор. Він доводить, що Сталін не ставив собі за мету знищити всіх українців, але чітко планував провести їх денаціоналізацію, перетворення в частину безликого «радянського народу». «Цього було достатньо для радянського керівництва, — пише Наймарк, — І цього має бути досить для висновку, що український голод був геноцидом».

Про український геноцид пам’ятає і офіційна Америка, хоча й дещо «розмито». Адже минулого року звернення Білого дому до дня пам’яті жертв Голодомору було зроблене від імені президента Обами. А днями офіційний представник Ради національної безпеки США Майкл Хаммер оприлюднив заяву з приводу 77–х роковин Голодомору. «Американці приєднуються до українського народу і етнічних українців по всьому світу, вшановуючи всіх загиблих», — говориться в заяві, яка, втім, не вміщена на сайті американського уряду.

 

ІМЕНА — НАЗАВЖДИ

«Назви ім’я — нехай свіча не згасне» — громадська акція сайту «Україна шанує», що в соціальній мережі Facebook. Ідея — згадати поіменно кожного страдника Голодомору. «Усі люди, які страждали і загинули, мали імена, мали свої родини, — розповідає історик Світлана Морель. — Коли називаються імена — історія з абстрактної стає близькою і людяною. Усі народи прагнуть відновити імена жертв національних трагедій. Найперше кожен може згадати імена тих, хто загинув чи «просто пережив» геноцид — зі свого роду. Якщо є змога, розпитати старших про тих, хто загинув чи потерпів. Нація пережила серйозну психологічну травму і її потрібно «виговорити». Поділитися з іншими іменами, про які дізналися». Для цього можна заглянути до «Книги Пам’яті», що є в інтернеті, і пошукати в її розділах своє село чи містечко. Або ж перечитати свідчення очевидців голоду, що розміщені, зокрема, на сайті holodomor33.org.ua. Пропонується написати ім’я на аркушику паперу і сфотографувати його поряд із запаленою свічкою. Можна, якщо є, поряд поставити фото загиблого родича, сусіда чи просто співвітчизника і розмістити фото свічі з ім’ям на сторінці проекту «Україна шанує». Якщо є змога — розказати про того, кому присвячено свічу. Таким чином створюється іменна галерея пам’яті.

 

ПЛАН ЗАХОДІВ

27 листопада

14:30 у Києві почнеться меморіальне дійство «Голодомор’32–33 — це геноцид. Пам’ятаємо», в рамках якої люди, взявшись за руки, утворять живий ланцюг пам’яті від Арсенальної площі до Національного меморіалу Голодомору.

16:00 кияни разом зі всією Україною запалять свічки пам’яті біля Національного меморіалу Голодомору.

16:00 на центральних площах обласних центрів розпочнуться громадські акції — вшанування пам’яті жертв геноциду, участь у яких візьме духовенство, громадські, мистецькі діячі та громадяни України.

У церквах та релігійних громадах України відбудуться поминальні служби.

 

ЦИТАТА «УМ»

Джеймс Мейс,
дослідник Голодомору 1932—33 років:

— Коли я працював у Комiсiї США, я часто бачив людей, які, згадуючи своє дитинство, голодомор — заново переживали його, часто навiть не могли говорити, їх душили сльози. Але іноді треба все згадати, щоб видужати. Я називаю суспiльство таких людей постгеноцидним. Це глибоко травмований, зранений органiзм, який щосили намагається забути про жахи минулого. Не можна засуджувати тих, якi сьогоднi на всi лади вихваляють радянську владу. Їх стiльки рокiв система вчила не помiчати нiчого. Та не можна забувати про тих, якi померли, марячи навiть не про хлiб, а про бодай шматочок коржа, злiпленого з тертої соломи. Солодкий i доступний совдепiвський хлiб був зрощений на мiльонах кiсток, над якими не прочитанi молитви, голоси яких до цього часу не почутi».

  • «Устина могила»

    На Черкащині неподалік села Новоселиця Чигиринського району виявлено розритий скіфський курган «Устина могила». «Ми виявили це випадково, коли вибралися на тамтешню висоту, звідки як на долоні відкривається неймовірної краси місцина. >>

  • Легіон січовиків

    У найстарішому столичному кінотеатрі «Жовтень» днями презентували документально-ігровий фільм режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918-1919». Фільм створений командою львівської студії Invert pictures. >>

  • Поховали Гію

    Вчора, 22 березня, було поховано тіло відомого українського журналіста, редактора iнтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Зайве нагадувати, ким був Георгій і чим стала для України його смерть, а точніше, ті обставини, котрі супроводжували його викрадення та вбивство у 2000 році. >>

  • «Афганська» родина без Олега

    «...Ми, учасники бойових дій воїни-«афганці», підемо з Майдану, якщо побачимо, що нормально запрацює уряд, економіка держави оживе, політики почнуть виконувати свої обіцянки; побачимо, що люстрація посадовців проводиться, відбувається очищення від кримінальних елементів у владі, та й просто на вулицях», — говорив у інтерв’ю Олег Міхнюк 22 лютого 2014 року, яке згодом увійшло у книгу Валентини Розуменко «Майдан... >>

  • Криваве Вогнехреще

    Два роки тому в Києві відбулися події, які увійшли в історію як «криваве Водохреще» або «Вогнехреще». Тоді на Народному вічі в центрі столиці зібралося кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими напередодні диктаторськими законами. >>