17 жовтня Олег Тягнибок полемiзував з уявним Вiктором Януковичем (ведучим програми «Бiле та чорне» на телеканалi TVi). Вiдповiдi Олега чiткi, осмисленi, впевненi, зрозумiлi. Юля Тимошенко про це теж говорить. Подiбне ми чули вiд Мороза, Кiнаха, Тарасюка, Мартиненка, Фiленка (та скiльки їх було!), коли вони стояли на подiумi Майдану. Та не полишає вiдчуття — щось не так. Як у пiснi В. Висоцького: «Эх, ребята, все не так, все не так, как надо»... Про все це говорив i Вiктор Ющенко, i всiма своїми дiями за останнi десять рокiв намагався впровадити в державi. Та всi «краснобаї» вiдсторонилися вiд Президента Ющенка — не пiдтримували його: хто — через iлюзiї i популiзм, хто — через амбiцiї, а когось направляв «Той, що в скалi сидить».
Пам’ятаю, з якою ейфорiєю вони вдивлялися в розбурханий i щасливий Майдан. Кожному вбачалося, що люди пiдтримують тiльки його, а Ющенко привласнює перемогу. А чом ми не вождi! Та й потягли ковдру на себе, залишивши Президента майже самого в протистояннi корумпованiй, проiмперськiй зграї... Виправдовуючи свiй вождiзм, Тягнибок звинуватив Ющенка в нерiшучостi — упирався прийняти присягу до iнавгурацiї, не пiдтримував радикальнi дiї майданних побратимiв, не посадив бандитiв у тюрми (це ж скiльки потрiбно тюрем?). Та в цьому i заслуга Ющенка, що не пiддався радикальним шептунам, i тому Помаранчева революція вiдбулася толерантно, демократично, без кровi, як жодна революцiя у свiтi.
Як Президент Вiктор Андрiйович вiддав належне (наскiльки мiг) кожному, хто пiдтримував його на шляху до перемоги демократiї. Не думаю, що вiн не читав росiйського класика Некрасова («Люди холопского звания сущие псы иногда, чем тяжелей наказание, тем им милей господа»), чи не розумiв, що майже всi «любi друзi» його зрадять, про що попередив бiльше 400 рокiв тому Нiкколо Макiавеллi у творi «Государь».
Та вiн розбудовував демократiю в Українi, i в першу чергу — в полiтицi, i тому терпляче переконував пiдписати коалiцiйну угоду мiж полiтичними партiями i блоками, обраними до парламенту в 2006 р. за новим виборчим законом. Видатний нiмецький фiлософ Карл Яспрес писав: «У полiтицi вся справа в тому, щоб усi навчилися вести переговори й проявляти терпимiсть, вирiшувати тi життєвi питання, якi можуть об’єднати всiх людей незалежно вiд розбiжностей у вiрi, свiтоглядi та iнтересах». Ющенко це розумiв. Угода була пiдписана всiма, крiм Тимошенко, бо «Воїну свiтла» потрiбне тiльки всевладдя. Зачарована опусом Юрiя Рогози «Убити Юлю», вона й справдi повiрила, що люди на її пiдтримку завжди вийдуть на Майдан, щоб вiдновити її «Перерваний полiт» (яка дитяча наївнiсть та безглузда самовпевненiсть!).
Ще трохи совiстi на той час було в Симоненка — щось заперечував в обговорюванiй угодi, а Янукович i Мороз не вагалися, пiдписали, бо й не думали її виконувати. Наслiдки вiдомi.
То як же мiг Президент будувати демократiю, коли ми обрали совкових i зухвалих керiвникiв до парламенту, в яких слова розходяться з дiлом. Хiба Ющенко не мiг у 2005 р. пройти бульдозером по демократiї, по законах (пiдтримка людей у нього була значно переконливiшою), як сьогоднi робить Янукович за пiдтримки полiтичних «тушок»? Та вiн знав, що демократичне суспiльство так не розбудуєш, авторитаризмом громаду не об’єднаєш, без чого нiколи не буде нормального життя в країнi...
Історики i полiтологи наводять рiзнi причини розвалу радянської влади. Як очевидець–шiстдесятник я переконаний, що основна причина — це ковток свободи в перiод хрущовської вiдлиги, який дав неабиякий поштовх до сприйняття iсторичної правди, гласностi, покращенню життя людей, до розвитку лiтератури, культури... І як не старалися «чорнi полковники» КПРС (якi зрадили i вiдсторонили Микиту Хрущова) загнати назад «джина в пляшку» — антилюдський, комунiстичний режим обвалився.
Із Ющенком ми отримали не ковток, а склянку свободи, i це — головне. Як би не узурпували владу цi «самойлики» (влучний вислiв Анатолiя Стрiляного) — все перехiдне, а демократiя i свобода — вiчнi.
Громада ще поставить колись пам’ятники Першому демократичному президенту незалежної України, обраному народом, а не в Москвi. Поставить не тiльки в Хоружiвцi, а й у Столицi. Скульпторам не доведеться вiдтiняти обличчя у свiтлому i темному кольорах (як це зробив Ернст Неiзвєстний iз пам’ятником Хрущову), бо всi справи Президента Ющенка були тiльки свiтлi. А все темне тiльки потемнiшає.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
