Про те, що на Чернечій горі замість храму національному поету побудували офіс–склеп, «УМ» писала неодноразово. Днями у Будинку літераторів зібралися політики, шевченкознавці й музейники, щоб обговорити питання діяльності музею після реставрації. Втішних відгуків про канівську реставрацію не було жодного. Концепція нової експозиції передбачала «уникнути дублювання експозиції інших музеїв і пам’ятних місць, пов’язаних із життям і творчістю Шевченка». Завдання — розкрити біографію за допомогою відеоряду і мультимедійних засобів, репродукцій автопортретів Шевченка, офортів із серії «Мальовнича Україна», відео з краєвидами Моринців і Кирилівки.

Коли колега, який відає датами і знає таємний хід важливих днів народжень, сказав, що в неділю, 19 вересня, письменниці Оксані Забужко виповнюється 50 років, присутні розіграли німу сцену з «Ревізора». Кажуть, «Жінка гарно виглядає» — це одна справа, але коли вона молодо мислить, молодо нападає, амбітно пре плуга і рве жили, незважаючи на можливі неприємності чи непрогнозовані наслідки — тоді це інший вимір особистості.

Сьогодні виставою «Кам’яний господар» Російська драма відкриває сезон, який, окрім прем’єрних вистав, обіцяє ще кілька гарних приводів для того, щоб зібрати на банкеті друзів, колег і начальство з найвищих мистецьких i владних кабінетів. Виповнюється 120 років першому стаціонарному театру в Україні, 85 років, як Російська драма отримала статус державного театру і 70 років iз дня присвоєння їй імені Лесі Українки. «Як відзначатимете круглі дати?» — запитую у художнього керівника театру Михайла Рєзніковича. «Працею», — відповідає Михайло Юрійович, який цього року і сам матиме невеличкий приватний ювілей: 15 років на чолі Російської драми. Робота, судячи з планів 2010—2011, у Театрі Лесі Українки передбачається серйозна: на порядку денному — близько десятка нових вистав.

Візит П’єра Рішара до України розпочався з казусу. Запізнившись на свій літак через «пробки», які, як виявляється, є невід’ємним атрибутом не лише Києва, а й Парижа, актор разом iз командою вистави «П’єр Рішар. До запитання» змушений був летіти в Україну іншим рейсом. Компенсацією за цю прикрість мав би стати розкішний торт iз черевиком від організаторів — Рішар цей жест оцінив i з задоволенням скуштував шматочок десерту. Цікаво, що свій перший приїзд до України суперпопулярний актор, який за рік має тисячі зустрічей і змушений переосмислювати гігабайти інформації, пам’ятає дуже добре. «Коли я приїздив сюди у 1998му, — пригадав Рішар, — у вас саме перебував Президент США Білл Клінтон. Пам’ятаю, як тут у новинах розповідали про візит Клінтона, а потім говорять: «А тепер — про серйозне. До нас приїхав П’єр Рішар». Сьогодні Клінтон уже не Президент США, а я й досі П’єр Рішар. І я дуже радий, що знову тут, що своєю виставою зможу подякувати українським глядачам за роки прихильності до мене».

Фестиваль «Кіношок» в Анапі проходить від неділі до неділі — завтра закриття. Зазвичай на ньому представлено роботи кінематографістів країн СНД і Балтії. Це такий собі осередок спілкування біля моря — багато в чому приємний і не обтяжливий. Водночас тут багато працюють, намагаючись віднайти втрачені зв’язки. Бо ж у більшості країн, що вийшли з лона колишнього СРСР, — повна кінематографічна розруха як у головах, так і в натурі. Кіностудійний передусім.

Колись Лєв Толстой удався до химерного проекту — видавати книжки для тих, хто їх не купує. Класикові здавалося, що справа в ціні: варто зробити книжки копійчаними, і їх розкуповуватимуть, як пиріжки. Тоді ще науковці не довели, що навіть у розвинених країнах понад половина населення не має жодної психологічної мотивації до читання. А проте задовго до сучасних соціологів це знали близькосхідні суфії, коли казали: «Глупота — це той казковий кит, на котрому стоїть світ». А індійські брахмани додавали: «Від усього є засоби — немає засобів лише від глупоти».