...А він і досі П’єр Рішар

18.09.2010

Візит П’єра Рішара до України розпочався з казусу. Запізнившись на свій літак через «пробки», які, як виявляється, є невід’ємним атрибутом не лише Києва, а й Парижа, актор разом iз командою вистави «П’єр Рішар. До запитання» змушений був летіти в Україну іншим рейсом. Компенсацією за цю прикрість мав би стати розкішний торт iз черевиком від організаторів — Рішар цей жест оцінив i з задоволенням скуштував шматочок десерту. Цікаво, що свій перший приїзд до України суперпопулярний актор, який за рік має тисячі зустрічей і змушений переосмислювати гігабайти інформації, пам’ятає дуже добре. «Коли я приїздив сюди у 1998му, — пригадав Рішар, — у вас саме перебував Президент США Білл Клінтон. Пам’ятаю, як тут у новинах розповідали про візит Клінтона, а потім говорять: «А тепер — про серйозне. До нас приїхав П’єр Рішар». Сьогодні Клінтон уже не Президент США, а я й досі П’єр Рішар. І я дуже радий, що знову тут, що своєю виставою зможу подякувати українським глядачам за роки прихильності до мене».

Піднесений настрій актора був суттєво зіпсований проблемою заторiв, якi не полишали коміка і в Києві. Надзвичайно пунктуальний — через це потрапити під гарячу руку до батька побоюється навіть його син Крістоф Дефей — Рішар щиро обурювався через те, що доводиться спізнюватися. «Закоркований» Київ змушував актора постійно нервуватися. Тому його настрій і самопочуття від інших зовнішніх факторів ретельно оберігали «люди в чорному»: поза сценою кремезні охоронці надійно тримали свого підопічного у кільці, позбавляючи сторонніх найменшого шансу наблизитися до свого кумира. Тому реальна можливість побачити й почути Рішара була саме в тих, хто прийшов на його виставу «П’єр Рішар. До запитання». Незважаючи на цілком об’єктивну незручність — спектакль ішов французькою з українським перекладом — навряд чи хтось із глядачів мав якісь претензії до актора, який викладався на сцені до останньої фрази. Ця постановка ще на стадії ідеї претендувала на публічну сповідь: усе почалося з того, що Рішар, наче на прийомі у психоаналітика, розповів про свої зустрічі та переживання режисерові Крістофу Дютрону, а той потім оформив його відверту розповідь у театральну виставу. Прем’єра спектаклю відбулася у 2008му, за два роки його показали у Франції, Бельгії, Швейцарії...

Полотно з малюнком неба, яке чи то підіймається, чи то спускається, невеличкі мармурові сходи­п’єдестал, розкидані в’язанки листів — оце, власне, і всі декорації, які потрібні були Рішарові для того, щоб його монолог прозвучав гідно. Цей простір він наповнював своєю енергетикою, мудрістю людини, яка багато бачила і багато знає, неповторною мімікою та пантомімою. Актор прекрасно, як для 76 років, феєрично рухався, відбивав чечітку, диригував уявним оркестром... Разом iз батьком на сцену вийшов і його син Крістоф, якого у цей проект покликали як контрабасиста. «Я хочу сказати, що я такий самий, як і всі, мої побоювання, невдоволення, образи — вони такі самі, як і в усіх інших», — каже актор.

Після трьох вистав у Києві та однієї в Одесі Рішар візьме курс на Москву, де виступить на сцені Театру імені Вахтангова.