Не до жартів

01.04.2010
Не до жартів

Половина України в четвер плакатиме, половина — сміятиметься. Втім, як завжди... (Фото Укрінформ.)

1 та 2 квітня в Одесі традиційно проведуть «Гуморину–2010». А ще не так давно День сміху, який уже давно став візитною карткою міста, був під загрозою зриву. Проти проведення свята виступили православні одесити, адже цьогоріч 1 квітня припадає на Чистий Четвер Страсної Седмиці, — цього дня масові гуляння просто неприпустимі. 28 березня кілька сотень людей пройшлися вулицями міста, щоб висловити свій протест.

Аби з’ясувати настрої одеситів, філіал інституту імені Горшеніна провів соцопитування на тему «Страсний тиждень в Одесі: жартувати чи молитись?». Як виявилося, більшість одеситів на Гуморину цьогоріч і справді не піде. Так, за даними опитування, лише 16 відсотків жителів міста запевнили, що не пропустять свято. А 35 відсотків заявили, що «Гуморину» проігнорують — знайдуть інший спосіб розважитися або ж просто залишаться вдома. Що цікаво, лише 9,3 відсотка опитаних 1 квітня молитимуться в церкві. Решта 10 відсотків респондентів так і не змогли визначитися з відповіддю.

З відкритим зверненням скасувати «Гуморину» звернулися до громадськості постійний її учасник, директор театру «Маски–шоу» одесит Георгій Делієв, лідер рок–групи «Брати Карамазови» Олег Карамазов та телевізійний продюсер Юрій Молчанов. До Одеської міськради з аналогічним проханням зверталася й Одеська єпархія УПЦ МП. «Віруючі не дають мені спокою, щодня сотні людей приходять із проханням: зробити все можливе, щоб не затьмарити Хресний шлях і страждання Христа», — сказав глава єпархії, митрополит Агафангел.Та міський голова Едуард Гурвіц, до речі, за національністю єврей, відмовився переносити свято. «Ми з повагою ставимося до почуттів віруючих людей. Але не в наших силах скасувати світську традицію, яка склалась десятиліттями», — сказав мер.

Тож святу бути. 1 та 2 квітня в місті традиційно оголошено вихідними. Як повідомила на брифінгу заступник Одеського міського голови Тетяна Фідірко, в Одесі 1 квітня очікують до 100 тисяч гостей. У День сміху в місті виступлять Потап і Настя Каменських, група «Вечірній квартал», «Тартак», «Дилема», «ПараНормальних», «Чотири королі» та одеські артисти. Цього дня також відбудеться чемпіонат зі швидкісного поїдання фаршированої риби, різноманітні шоу–програми, караоке на Дерибасівській, рок–гуморина, програма «Доктор Сміх» та різноманітні виставки. У Саду скульптур у День сміху відкриють пам’ятник російському письменнику Костянтину Паустовському, а з 16.00 до 18.00 центральними вулицями міста пройде знаменита карнавальна колона.

 

ДУМКА З ПРИВОДУ

Архімандрит Євстратій (Зоря),
прес–секретар Української православної церкви Київського патріархату:

— Наше суспільство занадто віддалене від свого традиційного християнського коріння. Зрозуміло, що для міського бюджету Одеси «Гуморина» — це прибуток, це туристи. Ми, коли згадуємо Страсті Христові, то знаємо, що були люди, які плакали біля Ісуса, а були й ті, хто кричав «Розіпни!». Сьогодні відбувається те ж саме.

 

А ТИМ ЧАСОМ...

Міська рада Полтави у зв’язку зі Страсним тижнем скасувала традиційні «першоквітневі» свята — фестиваль сміху і студентський карнавал. Отже, обидві події вирішено провести в червні. Тоді ці заходи збігаються в часі з традиційним Святом галушок.

  • Одеса Жванецького

    Колись Михайло Жванецький писав: «Письменників в Одесі багато, тому що нічого не потрібно вигадувати. Щоб написати оповідання, треба відкривати вікно — і записувати». Скориставшись цією порадою, відкривши вікно в одеському дворику тепер, швидше, станеш хуліганом, ніж письменником. Змінився час — змінились люди... Що сталося з Одесою? Чому сьогодні вона зовсім не схожа на те «досить гарне місто на нашому Півдні та чиїйсь Півночі», про яке писав і пише Михайло Михайлович? «Одеса тут більше не живе», — як завжди влучно підмітив сатирик. Так, одесити, про яких він писав, роз’їхалися по світу. Але залишилися вулиці, будинки та навіть установи, де бували персонажі Жванецького, де виріс і загострив перо він сам. >>

  • Гумор як робота

    Ідея зробити першоквітневе інтерв’ю з Анатолієм Литвиновим, найкращим читцем гумору в 70—90–ті роки (хто не пам’ятає його хіт «Як ми з кумом вареники варили» і взагалі весь кумівський цикл Павла Глазового), була майже концептуальною: так набив оскомину сучасний гумор із жартами нижче пояса. Але втілити цю ідею в життя виявилося не так просто. Анатолій Васильович, якому зараз 73 роки, переніс інсульт і з дому не виходить. «Що ви вигадуєте? Навіщо вам моє інтерв’ю, я вже в минулому, питайте тих, хто крутиться по телевізору». І все ж, відірвавшись від спільного з онуком перегляду мультиків, Анатолій Васильович поспілкувався з журналістом «УМ» по телефону: згадав часи Глазового і Шарварка, розповів, як починаючи з 1 квітня 10 днів підряд з переаншлагами в палаці «Україна» проходив фестиваль гумору «Вишневі усмішки», як міністр культури СРСР Демичев захистив їх перед українським Мінкультом. «А ви не знаєте, чого учора не було Ані Безулик?» — раптом перескочив з однієї теми на іншу артист. «Кажуть, ніби закінчився контракт із телеканалом», — відповідаю. «Отак скоро усе закінчиться, — невдоволено буркоче Литвинов. — Я газет не читаю, дивлюсь новини по телевізору, «Велику політику». Я не дуже люблю цього Савіка Шустера, а програма Ані Безулик мені сподобалась, і я здивувався, коли вона не вийшла, подумав, що це вже «пєрвиє звоночкі».

    Насправді, крім розмови, це ще й був невеликий концерт для одного слухача — Анатолій Литвинов по пам’яті розповів кілька довжелезних гуморесок Павла Глазового і більше того — фрагменти виступів болгарською і сербською мовами. Так дивно було чути цей знайомий із дитинства голос, інтонації, акторську майстерність, і так шкода, що «сучасний телевізор» не показує українську естрадну класику бодай інколи. >>

  • ДОСІ АКТУАЛЬНО

    Давненько вже не бачила

    Синка свого мати, —

    З того часу, як обрали

    Його в депутати. >>

  • Здрастуй, Маріє–брехухо

    1 квітня — брехня всесвітня! Ось і настав цей єдиний неповторний у році день, коли можна безбоязно пожартувати над власною дружиною, начальником чи просто хорошим другом. Як показують соцопитування, більше 70 відсотків людей збираються 1 квітня розіграти кого–небудь зі своїх знайомих. Причому, згідно з соціологічними дослідженнями, більше всього каверз слід очікувати від студентів і бізнесменів. А все–таки, що примушує людей, навіть позбавлених почуття гумору, неодмінно жартувати саме цього дня? Коли зародилася ця традиція? >>

  • Сміх та й годі

    Завтра Одеса перетвориться на грандіозний цирковий майданчик — так місто відзначатиме черговий День сміху. На Дерибасівській знову зберуться тисячі людей з розмальованими щоками та перуками із фольги, з браслетами, які світяться у темряві, та перснями, які поливають перехожих водою. Кілька років тому мене перестріли навіть дівчата з величезною рибальською сіткою замість шалика (мабуть, русалки), тітонька, з ніг до голови замотана у бинти (єгипетська мумія?) і дядько... з обідком від унітаза на шиї (туалетне каченя?). >>

  • Спадковий клоун

    Обережно, аби не перечепитися, заходжу до тісної різнокольорової кімнати. На стінах — сліди минулих виступів у цирку: афіші. А зараз тут багато строкатого вбрання, серед якого виділяється костюм пірата, на цвяху висить знайомий з дитинства червоний поролоновий ніс. На підлозі примостився трохи сумний білий пудель... «Сміливіше! Це наша гримерна», — каже мені Ровшан Халікназаров, клоун Московського цирку на воді, який зараз гастролює в Києві.
    Сідаю на стілець. Готуюся до відкриття світу з невідомого досі боку: очима клоуна... >>