Не треба бути авторитетним етнографом, аби зрозуміти, що одним із найефективніших рушіїв українського фольклору є нещасливе кохання. Він кохає її, а вона марить іншим; вона від нього шаленіє, а йому хоч би що; обоє закоханих не можуть і дня одне без одного прожити, але батьки категорично проти цих стосунків... Словом, варіантів чимало. Цей вир почуттів мандрував із покоління в покоління, з одного літературного твору в інший і, якщо чесно, давно вже потребував критичного підходу. На цю потребу часу з готовністю відгукнулися актори Театру імені Франка Петро Панчук, Василь Баша, Олександр Форманчук, Світлана Прус, Олена Фесуненко, Тетяна Шляхова та інші .

Зіткнути лобами старе й нове — ідея не нова, але модна. Наскільки вона може бути ще й цікавою — залежить від концепції і артефактів. Так, ідеологи проекту «Відеостіна», представленого у Київському музеї російського мистецтва, залучили собі в помічники новітні технології, які за мить можуть нас перенести за тисячу кілометрів від дому.

Уве Бол зняв арт­хаузний фільм. Неймовірність цього факту потребує тлумачень. Це майже те саме, якби Андрій Кокотюха видав книжку «Нотр дам де Каменяр: криза патерналізму в конфлікті семіотики», і ця праця спричинила б нечуваний фурор у середовищі літературознавців та філософів.