Він, вони і пристрасть

01.10.2009
Він, вони і пристрасть

Сцена із вистави «У неділю рано зілля копала...» Настка — актриса Віра Мазур, Гриць — актор Олександр Форманчук. (Фото Укрінфорум.)

Не треба бути авторитетним етнографом, аби зрозуміти, що одним із найефективніших рушіїв українського фольклору є нещасливе кохання. Він кохає її, а вона марить іншим; вона від нього шаленіє, а йому хоч би що; обоє закоханих не можуть і дня одне без одного прожити, але батьки категорично проти цих стосунків... Словом, варіантів чимало. Цей вир почуттів мандрував із покоління в покоління, з одного літературного твору в інший і, якщо чесно, давно вже потребував критичного підходу. На цю потребу часу з готовністю відгукнулися актори Театру імені Франка Петро Панчук, Василь Баша, Олександр Форманчук, Світлана Прус, Олена Фесуненко, Тетяна Шляхова та інші .

Нова вистава «франківців» «У неділю рано зілля копала...» має суттєве уточнення у назві — притча. І хоча сам сюжет витримав кілька трактувань — легенда про знайду Гриця, який умів дурити дівчатам голови, відома завдяки пісні «Ой не ходи, Грицю...». Її описав у своїй п’єсі Михайло Старицький, основою нового спектаклю стала однойменна повість Ольги Кобилянської. Естетику притчі підтримала також і драматург Неда Неждана, яка зробила драматургічну транскрипцію цього твору. Вона разом із режисером Дмитром Чирип’юком запропонувала замислитися над тим, а чи не плутають відомі літературні герої справжнє кохання з пристрастю, яка, мов сірник, запалюється миттєво і швидко згорає, спалюючи душі і долі? Любовний трикутник — ТетянаГрицьНастя — у цій виставі наштовхує на роздуми, відмінні від звичних уявлень про зраджених і зрадників.

Замислюючи сцено­графічний малюнок, художник Андрій АлександровичДочевський також відштовхувався від тріумвірату «вонавін­вона». На сцені — три похилі подіуми, які стають то зимовими Карпатами, то літніми кручами, з яких дівчата на Купала кидають вінки у воду. При цьому ці три субстанції то сходяться, то розходяться — так легковажний Гриць жонглює своїми почуттями, освідчуючись спершу одній дівчині, потім — іншій. Час від часу згори спускаються черепичні дашки, але домашній затишок — не для Гриця. Його, сина циганки, підкинули звичайній родині, втім, гаряча кров бере своє, цьому хлопцеві потрібна свобода і дівчина з чорними косами. Що з того, що іншій уже пообіцяв прислати старостів? Життя ж не стоїть на місці. І як результат —

«У неділю рано зілля копала,
У понеділок пополоскала,
А у вівторок зілля варила,
В середу рано Гриця отруїла».

У виставі Неда Неждана примушує Тетяну також випити отруту. Коментуючи цей фінал, хочеться згадати слова героїні Олени Соловей із фільму «Вам і не снилось»: «Життя більше, ніж кохання». Тим паче що одержимість молодих людей, як переконують нас автори вистави, швидше пристрасть, а не кохання.

До речі, трагічний сюжет спектаклю існує наче незалежно від його аудіовізуального вирішення. На сцені було багато музики і танців (хореограф — Ольга Семьошкіна, композитор — Юрій Шевченко), молодь весь час гасала від лаштунків до лаштунків, співала сороміцькі коломийки. Трагедія трьох — і таке строкате життя навколо? А що, дуже навіть реалістично.

 

ДО РЕЧІ

Сюжет про Гриця, який погнався за двома зайцями, є одним із найпопулярніших в історії Театру імені Франка. У різні роки цю історію ставили Юра, Добровольський, Скляренко... Востаннє до цього твору Ольги Кобилянської театр звертався у 1991 році — виставу «У неділю рано» випустив Володимир Опанасенко.