Невдача конкурентів

Невдача конкурентів

Другий день групового етапу Ліги чемпіонів закінчився доволі прогнозованими результатами. Зокрема, програли чотири новачки турніру — «Рубін», угорський «Дебрецен», румунська «Уніря» й голландський «АЗ».

Татарську навалу відбито!

Татарську навалу відбито!

Хоч би що відбувалося в державі, які б політичні й економічні катаклізми не струшували суспільство, футбол і далі залишається об’єднавчим явищем — розминутися з ним не вдається практично нікому. Навіть ті, хто не палає любов’ю до «спорту номер один», у дні визначних матчів мають небагато шансів сховати свої вуха від розмов на вулицях чи в транспорті, не кажучи вже про радіо, газети й телебачення. Ми знаємо, що цього дня в редакцію «УМ» обов’язково зателефонують кілька читачів і спитають про час початку зустрічі.

Якщо «Динамо» або збірна грають у Києві, фани з інших міст за кілька годин розпочнуть «підготовку» на майдані Незалежності. Перед позавчорашнім поєдинком із «Рубіном» під носом у міліціянтів «підігрівала» себе група простих хлопців із зеленими шарфами. Сходилися на стадіон і десятки відомих персон. Скажімо, автогонщик Олексій Мочанов пришкандибав на «Динамо» навіть на милицях. А заможний газетний редактор Дмитро Гордон, котрий зекономив 500 гривень, «діставши» акредитацію, кілька хвилин старанно витирав пластикове крісло в ложі преси одноразовими хусточками, поки вони в нього не закінчилися, — аби не зіпсувати дорогий костюм.

Ціни на квитки й справді «кусалися» — викласти від 100 гривень до півтисячі може дозволити собі далеко не кожен уболівальник. Але Ліга чемпіонів — шоу, яке того варте. Щоправда, з огляду на невисокий авторитет казанського «Рубіна», цього разу особливого ажіотажу навколо кас не спостерігалося — роботи у спекулянтів практично не було. До того ж завжди знайдуться «кмітливі», котрі проб’ють собі шлях на трибуну й без квитків.

Георгій Джангірян: У регбі можуть грати худі й товсті, високі й низькі — було б бажання

Георгій Джангірян: У регбі можуть грати худі й товсті, високі й низькі — було б бажання

Перед тим як розмовляти з паном Джангіряном, автор цих рядків попитав у знайомих, що вони знають про регбі в Україні та про цей вид спорту взагалі. Переважали визначення на кшталт «заняття для справжніх чоловіків» та «набільш травматична гра». Дехто пригадав славетний маорійський бойовий танок збірної Нової Зеландії. Із відомостями про становище регбі на Батьківщині вийшло значно гірше — попри те, що саме в ті дні наша збірна проводила черговий поєдинок у рамках Кубка європейських націй проти поляків, і по Києву вистачало афіш з анонсом поєдинку.

Після перемоги над сусідами Україна піднялася на 30–ту позицію у світовому рейтингу — навіть у футбольної збірної не набагато кращий результат. Президент Федерації регбі України не тільки відро­джує колишню славу овального м’яча в Україні (київський «Авіатор», нагадаємо, був однією з найсильніших команд СРСР), а й прагне піднятися на нові вершини. Про те, що саме планується зробити, головний вітчизняний регбіст розповів кореспондентові «УМ».

Всі статті рубрики