(Володимира СТАДНИЧЕНКА.)
Не впливає на урядовців і те, що експерти ЮНЕСКО «забракували» проект каналу. «УМ» повідомляла, що фахівці програми «Людина та біосфера» Ян Квест та Тобіас Салате відвідали Дунайський заповідник і назвали затверджений урядом України проект транспортного шляху «найгіршим з існуючих варіантів». Не зважають розробники каналу і на рішення господарського суду столиці, який визнав недійсною експертизу планів Мінтрансу . Міністр транспорту Георгій Кірпа однак заявляє, що вже до Дня незалежності України на тому відрізку Дунаєм ходитимуть судна. До речі, міністр транспорту заробив своїми «будівельними» заслугами не вельми почесну відзнаку: днями Українська коаліція «За дику природу» вручила йому диплом «Ворог заповідників України». Так екологи відзначили його «видатні заслуги» у справі безпрецедентного лобіювання судноплавного каналу через серце Дунайського заповідника. Оскільки сам номінант на прес-конференцію не з'явився, диплом вручили його двійнику — півтораметровому опудалу.
За словами директора Дунайського біосферного заповідника Олександра Волошкевича, у Вилковому навколо заповідника кояться протизаконні й жахливі речі. Олександр Миколайович певний, що транспортники «потоваришували» з місцевою мерією (її землі межують із землями заповідника), і міськадміністрація подала позов до суду, оспорюючи факт одержання заповідником акта на землекористування. Так, Одеський господарський суд задовольнив позов міської ради Вилково. «Потім пан Кірпа на нараді в Одеській адміністрації подякував судові «за правильне політичне рішення, — обурюється Олександр Миколайович. — Вдячність, я б сказав, — характерна: суди в нас продовжують ухвалювати рішення «правильні», а не об'єктивні».
Зараз в Україні триває земельна реформа, частину земель уже розпайовано, в неї з'явилися власники. «Чи є у нас гарантія, — каже заступник голови Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України Богдан Данилишин, — що «шматок» будь-якого заповідника не сподобається якомусь олігарху? І чи зможемо ми відстояти свої природні пам'ятки? Адже прецеденти в нас уже є».
Академік НАН України, директор Інституту ботаніки Костянтин Ситник певний, що ситуація навколо Дунайського заповідника — маленька модель того, що коїться у державі загалом. «Останнім часом цінні природні та рекреаційні території потерпають від наступу «грошових мішків», — каже Костянтин Меркурійович, — у всього цього «приватизування» є «великі» ініціатори. Список того «заповідного», що вже є чиєюсь власністю, можна продовжувати безкінечно: у Донецького ботанічного саду із 200 гектарів вилучено 100 під котеджі, ще 40 — «у процесі» вилучення. В унікального Нікітського ботсаду забрали прибережну зону — до цього часу він проіснував 200 років, і ніхто на нього не зазіхав». Не краща ситуація і в Карпатах. Карпатські праліси, кажуть учені, — найунікальніші у світі (скажімо, в Альпах таких уже не залишилося). А чи відомо вам, скільки «фірм» зараз у Карпатах вирубує «раритетні» дерева? Офіційно — 246 підприємств!
Ще один «цікавий» факт: в Україні щороку від туберкульозу помирає більш як десять тисяч чоловік. Сьогодні в нашій країні нараховується близько 680 тисяч хворих на цю страшну заразу. Якщо їх усіх поселити разом, то вийшла б ціла Чернівецька область або два Севастополі). А тим часом із 40 кримських протитуберкульозних санаторіїв приватизовано вже... 36. Звісно, не для туберкульозників їх викупили...
Це могутнє довговічне дерево з розлогою зеленою кроною, що росте на островах Океанії і Зондського архіпелагу, здалеку схоже на дуб чи каштан і носить ім’я артокарпус. Місцеві жителі називають його кемпедак, тобто хлібне дерево, на міцних гілках якого або товстезному округлому стовбурі виростають велетенські довгасті кремово–золотисті, схожі на дині чи гарбузи плоди, завдовжки близько метра. >>
Популярність харківського синоптика байбака Тимка, що вже десять років поспіль прогнозує у лютому весняну погоду, ніскільки не вплинула на чисельність місцевої популяції цих симпатичних тваринок. >>
Здавалося б, тому факту, що за останні 15 років у головній річці України з’явилося шість нових видів риби, треба радіти. Але у фахівців це, навпаки, викликає тривогу. >>
На Харківщині плесо найбільшої річки Східної України — Сіверського Дiнця — місцями повністю вкрила широколиста пістія. Приголомшені екологи здивовано розводять руками: цей тропічний водяний бур’ян росте винятково у спекотних частинах світу, тому появу його на Слобожанщині називають небезпечною сенсацією. Якщо лапата рослина з довгим коренем успішно перезимує в наших краях, то боротися з нею стане ще важче. Для Сіверського Дінця, що й без того серйозно потерпає від забруднення заводськими стоками, тропічна «окупація» може обернутися серйозним екологічним лихом. >>
Віктора Гавриленка, директор заповідника «Асканія–Нова», можна слухати і не наслухатися. А ще краще побути з ним на природі. Хіба не диво спостерігати, як віслюки, побачивши в степу машину з «шефом», прагнуть її зупинити, перекривши дорогу. У такий спосіб вони випрошують собі гостинці — звикли, що в Віктора Семеновича для них завжди є щось смачненьке. Звернення до хитрунів зазвичай починається з лагідного «звірята»… >>
Сьогодні вже важко навіть повірити, що такі типові для наших краєвидів дерева як біла акація, каштани, тополі й канадські клени з’явилися в Україні лише 200 років тому. Завезли їх у різний час і акліматизували до місцевих природних умов Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни — батько та син. Колискою для тоді ще фактично екзотів став створений ними дендропарк у селі Основинці поблизу містечка Красний Кут, що й понині вражає багатством і різноманітністю культивованих дерев та чагарників. Але, на жаль, сьогодні цей унікальний куточок природи з багатьох причин переживає не найкращі часи. Чи не вперше за свою довгу і непросту історію він опинився на межі повного занепаду. >>
