Здавалося б, тому факту, що за останні 15 років у головній річці України з’явилося шість нових видів риби, треба радіти. Але у фахівців це, навпаки, викликає тривогу. «У зв’язку з кліматичними змінами — спекотним літом і короткими теплими зимами, а також постійним промисловим навантаженням — склад води у Дніпрі дуже змінився, — пояснив на прес–конференції у Дніпропетровську відомий у місті іхтіолог, кандидат біологічних наук Роман Новицький. — Ріка мінералізується, постійно перетворюючись у якийсь причорноморський лиман». Яскраве свідчення цього — раніше у Дніпрі водилося чотири види бичків, а нині — вісім. Хоча для цієї риби, як відомо, рідна стихія — саме причорноморські лимани.
Поява ж нових видів риби має цілу низку негативних факторів. По–перше, новачки витісняють аборигенів. Наприклад, чебачка амурського вперше було виявлено у Дніпрі в 1992 році. А тепер на ста квадратних метрах прибережних вод можна виловити до 400 його особин. Чебачок насамперед відзначається ненажерливістю: з’їдає фактично всю кормову базу, що загрожує переродженням видового складу риби у Дніпрі взагалі. Серйозну конкуренцію рибам, що харчуються травою, становить і сонячний окунь.
Ще один момент — дніпровська риба надзвичайно вражена різними паразитами. Як зазначає Роман Новицький, уже дійшло до того, що стали виловлювати особин iз глистами завдовжки до двох метрів! Паразити живуть у кожному другому окуні чи судаку. Проте Роман Новицький закликає з цього приводу не панікувати, бо більшість паразитів, на щастя, для людини не є небезпечними. Проте якщо Дніпро не очищати, паразити з’являтимуться все нові, у тому числі й небезпечні.
Це могутнє довговічне дерево з розлогою зеленою кроною, що росте на островах Океанії і Зондського архіпелагу, здалеку схоже на дуб чи каштан і носить ім’я артокарпус. Місцеві жителі називають його кемпедак, тобто хлібне дерево, на міцних гілках якого або товстезному округлому стовбурі виростають велетенські довгасті кремово–золотисті, схожі на дині чи гарбузи плоди, завдовжки близько метра. >>
Популярність харківського синоптика байбака Тимка, що вже десять років поспіль прогнозує у лютому весняну погоду, ніскільки не вплинула на чисельність місцевої популяції цих симпатичних тваринок. >>
На Харківщині плесо найбільшої річки Східної України — Сіверського Дiнця — місцями повністю вкрила широколиста пістія. Приголомшені екологи здивовано розводять руками: цей тропічний водяний бур’ян росте винятково у спекотних частинах світу, тому появу його на Слобожанщині називають небезпечною сенсацією. Якщо лапата рослина з довгим коренем успішно перезимує в наших краях, то боротися з нею стане ще важче. Для Сіверського Дінця, що й без того серйозно потерпає від забруднення заводськими стоками, тропічна «окупація» може обернутися серйозним екологічним лихом. >>
Віктора Гавриленка, директор заповідника «Асканія–Нова», можна слухати і не наслухатися. А ще краще побути з ним на природі. Хіба не диво спостерігати, як віслюки, побачивши в степу машину з «шефом», прагнуть її зупинити, перекривши дорогу. У такий спосіб вони випрошують собі гостинці — звикли, що в Віктора Семеновича для них завжди є щось смачненьке. Звернення до хитрунів зазвичай починається з лагідного «звірята»… >>
Сьогодні вже важко навіть повірити, що такі типові для наших краєвидів дерева як біла акація, каштани, тополі й канадські клени з’явилися в Україні лише 200 років тому. Завезли їх у різний час і акліматизували до місцевих природних умов Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни — батько та син. Колискою для тоді ще фактично екзотів став створений ними дендропарк у селі Основинці поблизу містечка Красний Кут, що й понині вражає багатством і різноманітністю культивованих дерев та чагарників. Але, на жаль, сьогодні цей унікальний куточок природи з багатьох причин переживає не найкращі часи. Чи не вперше за свою довгу і непросту історію він опинився на межі повного занепаду. >>
Після теплого морського узбережжя нашого обивателя більше за все тягне в гори. Заворожує їхня дика краса, несподівані краєвиди, що відкриваються майже за кожним черговим поворотом. А ще важливішими є легенди, старанно створені місцевими мешканцями мало не для кожної чимось помітної каменюки при дорозі, не кажучи вже про скелі, печери й водоспади на мальовничих гірських річках. Цікаво, що практично все з перерахованого є в Південному Донбасі. Немає лишень головного — легенд. >>
