Олександр Черненко: Боротися проти виборів — цешкодити собі

10.04.2009
Олександр Черненко: Боротися проти виборів — цешкодити собі

(УНІАН.)

Олександр Черненко очолив Комітет виборців України після того, як попередній голова Ігор Попов перейшов працювати заступником глави секретаріату Президента. Перед тим Черненко 12 років працював у КВУ на посаді речника. Олександр, якого в середовищі друзів кличуть на прізвисько «Профі», зізнається: того дня, коли він очолив КВУ, йому довелося поєднати роботу і керівника, і прес–секретаря організації: спершу він підписав наказ про своє призначення, а потім розіслав журналістам власний прес–реліз про це.
Олександр Черненко очолив Комітет виборців України після того, як попередній голова Ігор Попов перейшов працювати заступником глави секретаріату Президента. Перед тим Черненко 12 років працював у КВУ на посаді речника. Олександр, якого в середовищі друзів кличуть на прізвисько «Профі», зізнається: того дня, коли він очолив КВУ, йому довелося поєднати роботу і керівника, і прес–секретаря організації: спершу він підписав наказ про своє призначення, а потім розіслав журналістам власний прес–реліз про це.

«Головне, що потрібно для одночасних виборів, — політична воля»

— Олександре, як ви розцінюєте постанову Верховної Ради про те, що вибори Президента мають відбутися 25 жовтня? Наскільки ця дата відповідає букві закону?

— Позиція Комітету виборців України послідовна: за конституційними та правовими нормами вибори мали відбутися 17 січня 2010 року. Спершу навколо цього навіть дискусії не було. Багато політиків підтримували цю дату: «нема питань, є чинна Конституція, і вибори — 17 січня». Голова Верховної Ради Володимир Литвин мав рацію, коли визнав, що рішення парламенту було «політичним».

Водночас поки не можна казати, що 25 жовтня — остаточна дата. Є два можливі варіанти розвитку подій, за яких дата виборів може змінитися. Перший із них — це сценарій, коли політики домовляться про проведення одночасних виборів і парламенту, і Президента. Тоді, якщо буде відповідна домовленість, депутати самі ж переголосують дату.

Інший варіант — якщо Конституційний Суд визнає постанову парламенту неконституційною. При цьому важливо, щоб це не сталося у розпал виборчої кампанії, коли будуть запущені всі виборчі механізми. Наслідки такого можуть бути непередбачуваними: або зупинка кампанії і призначення нової дати виборів, або ж політичні компроміси.

Але станом на сьогодні 25 жовтня — правочинна дата. Потрібно орієнтуватись на неї.

— Наскільки реально одночасно провести вибори парламенту та Президента? Для цього слід узгодити не тільки політичні механізми, а й юридичні стикування. Здається, влаштувати їх дуже складно, навіть якби хотілося.

— Усе–таки головне — це політична воля. Ці вибори неможливі без згоди головних політичних гравців. Ідеться про Президента і його політичну силу, Прем’єр–міністра і її блок, опозицію в особі Партії регіонів і, очевидно, силу Голови Верховної Ради Литвина. Скажімо, в тому випадку, якщо захочуть усі, крім БЮТ, — тоді уряд не виділить кошти. Так, як це було наприкінці минулого року. Якщо захочуть усі, крім Литвина, — спікер блокуватиме внесення змін до законодавства, які потрібні для проведення виборів.

Дуже велика проблема — законодавство. Закон про вибори Президента і закон про вибори народних депутатів настільки суперечать один одному, що провести вибори одночасно нереально. Що робити? Спеціально під один день змінювати обидва закони — це, очевидно, не вихід. Адже ці закони мають прийматися не на кожні вибори, а на довгі роки. Тому КВУ пропонує: якщо буде домовленість про проведення одночасних виборів, треба прийняти «одноразовий» закон. В Україні вже був прецедент: у 2004 році проводили «третій тур» президентських виборів, і під нього було прийнято закон про застосування закону про вибори Президента. Відповідно, коли вибори минули, цей закон забули, він уже нечинний.

Це, звичайно, неідеальна схема. Кожен намагатиметься писати такий закон під себе. Але це той вихід, який дозволить провести ці вибори хоча б у якомусь законодавчому руслі.

Загалом, щоб вибори відбулися одночасно, крім політичної волі всіх гравців, потрібні три речі: прийняти закон, виділити гроші з бюджету, укласти реєстр виборців.

«За нинішніми законами, ці вибори нереально провести в один день на одній дільниці»

— Припустимо, політична воля буде. А як зробити так, щоб вибори відбулися в один день? На президентську кампанію треба чотири місяці, а на кампанію в межах дострокових парламентських виборів — два місяці. При цьому Президент за півроку до виборів втрачає можливість розпускати парламент. Тобто з термінами тут явна нестиковка.

— Законодавчо це ніяк неможливо. Для того щоб утілити такий варіант, має бути тверда домовленість політиків. Аби потім ніхто не заперечував і не оскаржував дату виборів чи самі вибори. Зараз, в умовах політичного клінчу, слід дуже ретельно підійти до юридичної сторони. Треба прописати кожен крок настільки скурпульозно, щоб ніхто не міг оскаржити такі вибори.

— Які ключові позиції слід виправити в законах?

— Зараз є два різні закони. За цими законами, на одній дільниці в один день ці вибори неможливо провести. Там навіть дільниці відкриваються в різний час. Треба уніфікувати механізми формування виборчих комісій, прописати процедуру голосування — хто видає одні бюлетені, хто інші, передбачити механізм підрахунку. Дуже важливе питання агітації: очевидно, що деякі політики захочуть балотуватися і у Верховну Раду, і в Президенти. Постане питання, де такий кандидат агітує: чи на президентській, чи на парламентській кампанії.

Якщо ж ідеться про вибори до Верховної Ради, то маю надію, що депутати все–таки приймуть закон про вибори на пропорційній основі за відкритими списками.

«Політики вибирають ту систему виборів, яка дасть їм більше депутатів»

— Ви вважаєте, що політики захочуть перейти на відкриті списки? Тим більше, якщо перспектива парламентських виборів буде близькою — а при такому форматі перегонів можна буде багато що втратити.

— На словах усі підтримують відкриті списки. У парламенті зареєстровано вісім проектів про зміну виборчої системи. Профільний комітет їх іще навіть не розглядав. Ніхто нібито не проти, але все це гальмується. Насправді кожен політик керується корпоративними інтересами і дивиться на те, за якої системи йому вдасться зібрати більше голосів. Політики розглядають зміни в законодавстві через призму власних інтересів. Комітет виборців закликає політиків якомога швидше взятися за ці проекти. Їх треба винести на розгляд сесійної зали вже наступного тижня, бо після цього в парламенті дуже довго не буде пленарних засідань.

«Тернопільські вибори — не репетиція, а урок»

— Так чи інакше, а одна з виборчих кампаній стовідсотково стартує цього року — президентська. Минулі вибори глави держави були брудними і скандальними. Чи можна робити прогноз про те, наскільки чистими будуть майбутні?

— У нинішньому політикумі є високий градус політичної напруги. На кін поставлено дуже багато. Ціна посади Президента завищена. Основні політичні гравці розглядають її як щось неймовірне — ніби після виборів для них настане або «рай на Землі», або буде втрачено все. Звичайно, це позначиться на кампанії.

Утім, гадаю, ми не матимемо таких разючих проблем, як у 2004–му. Наприклад, якщо говорити про адмінресурс, то він зараз не є концентрованим. «Губернатори» підтримують одну політичну силу, вертикаль міністерств — іншу, правоохоронці теж поділені. Мери, директори підприємств і ректори ВНЗ — кожен у міру своїх можливостей використовуватиме адмінресурс, але централізованої системи не буде.

Майбутні вибори будуть більш технологічними, я маю на увазі політичні технології. Крім того, останній досвід показує, що дуже популярним стає підкуп виборців. Це може відіграти роль на тлі загальної розчарованості: раніше виборець був більш ідеологічний і, хоч скільки його купуй, він усе одно в основній масі голосував так, як хотів. А на тлі нинішньої кризи багато хто подумає: «Всі вони однакові, а я краще на цьому зароблю зайву копійку».

— Ви брали активну громадську участь на виборах у Мукачеві, які тоді називали репетицією виборів–2004. Цього року перед «великою кампанією» також відбулися місцеві вибори — до Тернопільської облради. Чи можна сказати, що вони були репетицією президентських?

— Я вважаю, що будь–які умовності завжди «кульгають», але, справді, вибори на Тернопільщині були знаковими. Я не характеризував би їх як репетицію — я назвав би їх уроком.

Перша позиція: проводити вибори — потрібно. Ані депутати, ані будь–хто інший не вправі забирати у людей право вибору. Тому постанова Верховної Ради про скасування виборів «не лізла» в жодні ворота. Ми постійно наголошували, що ці вибори не можна скасовувати, бо інакше буде прецедент: із таким самим успіхом можна буде скасувати будь–які вибори.

Наступна позиція: ми вважаємо, що в день голосування та під час підрахунку голосів на Тернопільщині все пройшло спокійно, без масової фальсифікації. Навіть якщо припустити гіпотетичну змову кількох сил, то на дільницях були спостерігачі від інших партій, міліція врешті–решт. Про жоден факт фальсифікації ми ні від кого не почули. Всі розмови про махінації базуються лише на співвідношенні соціологічних опитувань, які проводили перед виборами, і результатів власне виборів. Безперечно, результати «Єдиного центру» і Партії регіонів викликають подив, але ж жодних свідчень про фальсифікації нема. Можливо, були інші порушення (ходили чутки про підкуп тощо), але сама процедура голосування і підрахунку пройшла без інцидентів.

Усі політичні сили мають винести урок із виборів на Тернопільщині. І головний: боротися проти виборів — значить шкодити собі.

«Політики розбестили не тільки громадян, а й журналістів»

n Велику роль у виборах 2004 року відіграли люди, їхня дивовижна активність: вони йшли в штаби, записувалися в спостерігачі, агітатори, члени комісій, потім вийшли на Майдан. Усе це робилося добровільно. А як КВУ бачить ситуацію зараз?

— Безперечно, політичне розчарування позначилося на активності громадян. Зрештою, самі політичні партії, організовуючи проплачені мітинги, розбещують виборців. Якщо можна ходити на мітинг за гроші, то ніхто вже не піде на нього безкоштовно. Звичайно, в основних політичних сил є кістяк прихильників, котрі за будь–яких обставин готові їх підтримати, але він уже не такий міцний, як раніше. Того громадського підйому ми вже не побачимо.

— Тобто за цим пунктом витрат найближча виборча кампанія буде дорожчою?

— Так. І не тільки через роботу з людьми, а й із засобами масової інформації. Якщо в перший час після 2004 року журналісти працювали об’єктивно, вибирали для висвітлення суспільно вагомі факти, зберігали баланс думок, то за останні роки ця традиція втрачена. Якщо зараз ітиметься про подію, навіть суспільно значиму, кандидата не покажуть без додаткової фінансової винагороди. Політики розбестили і журналістів також.

— Чи може це серйозно вплинути на результати виборів? Чи в населення вже виробився імунітет до таких новин?

— Виборець у нас в основному навчився розрізняти, де йому «втюхують джинсу», а де — правдива, не замовна інформація. Майже як у часи Кучми, коли люди навчилися читати між рядків і розуміти натяки. Я не применшував би рівень свідомості виборця, але медіа все–таки мають певний вплив на громадську думку.

ДОСЬЄ «УМ»

Черненко Олександр Миколайович

Народився 26 лютого 1976 р.
у м. Бородянка Київської обл.

Журналіст, громадський діяч. Творчий шлях починав в «Україні молодій» (позаштатний кореспондент), має в т.ч. поетичні публікації. Працював у різних газетах і журналах, донедавна — редактором на «5–му каналі».

Був активістом Союзу українського студентства. У 1994—1995 рр. був помічником–консультантом народного депутата України (Романа Безсмертного, вчителя Черненка з Бородянки). З 1997 р. — на роботі в прес–службі Комітету виборців України, був заступником редактора газети «Точка зору». З липня 1999 р. — прес–секретар, голова аналітичної служби КВУ. З квітня 2009–го — голова правління КВУ.

Закінчив Український державний педуніверситет ім. Драгоманова (вчитель історії та народознавства).

 

ОРГАНІЗАЦІЯ

«Зараз іде війна, і дехто сприймає КВУ як «чужих»

— Олександре, ви очолили КВУ після того, як попередник — Ігор Попов — пішов працювати заступником глави секретаріату Президента. Наскільки цей перехід може вплинути на сприйняття КВУ у суспільстві?

— Це вже вплинуло, звичайно. Ми передбачали ці репутаційні ризики. Крок Ігоря Попова — його особисте рішення. Ми не могли йому заборонити. Попов був знаковою фігурою для Комітету виборців, але КВУ — це не тільки Ігор, це й обласні та районні осередки, це тисячі активістів. За 15 років існування наші люди ставали і депутатами, і мерами. Організація діє, береже свої традиції.

Я думаю, роботу Комітету треба розцінювати за діями, а не здогадами й чутками. Певні політичні сили, зокрема БЮТ, подавали призначення Попова як свідчення фальсифікацій у Тернополі. Звичайно, піар–служба деяких політичних сил постаралася, аби ці репутаційні ризики були максимальними.

— Чому? Вони вважають Комітет виборців України своїм ворогом?

— У нас політики звикли шукати причини в кому завгодно, тільки не в собі. Наприклад, БЮТ почав шукати ворогів зовні — замість того, щоб проаналізувати роботу своїх штабів на Тернопільщині.

Зараз моє першочергове завдання — довести, що КВУ залишається незалежною організацією, як це було досі. За 15 років нас багато в чому звинувачували, зокрема, під час виборів–2004. Нинішній удар, можливо, найсильніший. Я щодня проводжу по кілька зустрічей із політиками, дипломатами. Ми намагаємося донести позицію КВУ. Я розумію, що йде війна. А на війні як на війні: тут немає напівтонів. Усе оцінюється за формулою: або «свій», або «чужий». Очевидно, деякі політичні сили почали сприймати нас як «чужих». Але нам своє робити.

— У середовищі політиків і журналістів подейкують, що після виборів–2004, які були «зоряним часом» і для КВУ, і для всього громадянського суспільства, ваша організація вступила у фазу занепаду. Принаймні вже немає стільки роботи, як колись, немає й фінансування...

— Дійсно, між виборами наша організація переживає меншу активність. У цей період у нас менше проектів і програм. Так, КВУ переважно фінансують західні донори — американські, європейські. Ринок грантів в Україні йде на спад, і КВУ теж це відчув. Не в останню чергу до цього спричинилася економічна криза. Попри це, наш Комітет завжди мав міцний кістяк, актив. Зараз КВУ — це осередки в усіх областях (із них 22 — обласних, кілька десятків районних). Ми підтримуємо зв’язок і готові до мобілізації.

 

ЛІКНЕП

Як виглядає голосування за відкритими списками

— У світі снує близько 70 варіацій відкритих списків. Ми вважаємо, що серед зареєстрованих проектів найбільш підходящий проект №3366 (Юрія Мірошниченка, Владислава Каськіва, Андрія Шевченка, Євгена Суслова), а також проект Юрія Ключковського.

У чому суть самої системи? Пропонується створити 25–40 виборчих округів. По кожному з цих округів політична сила висуватиме певну кількість кандидатів, близько десяти. Виборець голосує ніби за кандидата, але цей голос іде в залік політичній силі, яку представляє кандидат. Потім окремо рахується показник кандидата, показник його політичної сили, визначається місце кандидата в списку. Тобто виборці вибирають і політичну силу, і визначають послідовність політиків.

Це доволі проста процедура для виборця. Йому навіть не знадобиться довгий бюлетень: буде загальна табличка з номерами кандидатів, а виборцю достатньо вписати номер кандидата у бюлетень.

Але така система буде дуже складною для тих, хто вестиме підрахунок голосів. Утім, якщо їх навчити, забезпечити посібниками, крок за кроком виписати алгоритм підрахунку, особливих проблем не буде. Загальна стратегія відкритих списків, сама філософія перезавантаження політикуму, — це набагато важливіше за всі незручності, які можуть виникнути.

— Лідерам партій, щоб здобути мандат, теж доведеться іти в округ?

— Для кожної партії слід запровадити загальнопартійну квоту — п’ять–десять осіб, які стоятимуть на чолі списку. Вони не підуть на конкретний округ, а займаються виборчим туром, підтримкою партії взагалі. Лідер може їздити по округах, підтримувати своїх кандидатів.

— Система справді виглядає складною. Якщо припустити, що вибори відбудуться у найближчому майбутньому, то чи до снаги Україні підготуватися до переходу на відкриті списки?

— Напрацювання вже є. За наявності політичної волі відповідний закон можна прийняти за день–два. А решту часу присвятити широкій просвітницькій кампанії.